73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
17 січня 2013 р. Справа № 923/22/13-г
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Стиль" м. Київ
до приватного підприємства туристичне агенство "Інтер-Тур" м. Херсон
про визнання договору дійсним
за участю представників сторін:
від позивача - уповноважена особа Князєва Я.Є.
від відповідача - не прибув
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВ Стиль" (позивач по справі) звернулося з позовом про визнання дійсним договору поставки дизельного пального № 9 від 01.06.2012 року, укладеного позивачем з приватним підприємством туристичне агентство "Інтер-Тур" (відповідач).
Позивач зазначає, що після укладення договору поставки сторони додатковими угодами №1 від 04.06.2012року та №2 від 06.06.2012року доповнили договір пунктом 5.2 відповідно до якого сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, однак відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, у зв'язку з чим позивач просить визнати договір дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України.
Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, в засідання суду не з'явився. В надісланому до суду відзиві позовні вимоги визнає, однак зазначає, що сторони повністю виконали обов'язки за договором, тому він є дійсним у зв'язку з чим відсутні потреби його нотаріального посвідчення.
За таких підстав, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, про причини неявки суд не було повідомлено, справа відповідно до статті 75 ГПК України розглядається без участі представника відповідача, за наявними в справі доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представника позивача, суд -
01 червня 2012року між товариством з обмеженою відповідальністю "АВ Стиль" (позивач) та приватним підприємством туристичне агентство "Інтер-Тур" (відповідач) укладено договір поставки дизельного пального №9.
Згідно з зазначеним договором відповідач, як продавець, прийняв на себе обов'язки поставити позивачу, як покупцю, нафтопродукти в асортименті, за цінами та в кількості, які зазначаються в накладних, виписаних на кожну партію поставки нафтопродуктів. Позивач, як покупець, відповідно до пунктів 3.2, 3.3, 4.1 договору поставки зобов'язався прийняти товар від відповідача та оплатити його вартість шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.
04.06.2012року додатковою угодою до договору поставки №1 та 06.06.2012року додатковою угодою №2 сторони доповнили договір поставки від 01.06.2012року пунктом 5.2 відповідно до якого сторони зобов'язані протягом 30 днів після підписання договору посвідчити його нотаріально.
Посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору поставки, позивач просить визнати договір дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України.
Цивільні права та обов'язки відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 ЦК України щодо загальних положень про правочин передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків залежно від її волі.
Спірний договір від 01.06.2012року №9 за своїм змістом є договором поставки до якого застосовуються положення про купівлю-продаж.
Відповідно до приписів ст.638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 2 ст. 180 Господарського Кодексу України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Аналізуючи зміст договору поставки №9 від 01.06.2012року, суд зазначає, що при його укладенні сторонами узгоджені усі істотні умови, передбачені ст. 712 ЦК України відповідно до якої до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Договором №9 від 01.06.2012року сторони узгодили предмет договору, ціну та кількість товару, умови його поставки, порядок приймання-передачі та здійснення розрахунків, права і обов'язки сторін, їх відповідальність та строк договору. Договір підписано керівниками позивача і відповідача, підписи яких засвідчені печатками.
Таким чином, відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, ч.2 ст. 180 Господарського Кодексу України договір поставки №9 від 01.06.2012року є укладеним та породжує для сторін договору цивільні права і обов'язки, оскільки відповідно до ст.629 ЦК України він є обов'язковим так як з моменту його укладення для сторін він має силу закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі. При цьому чинне законодавство не ставить вимог про вчинення договорів поставки в нотаріальній формі.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті права і правові наслідки, настання яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону.
Таким чином, згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання обов'язків за договором поставки від 01.06.2012року відповідач передав, а позивач прийняв передбачене договором дизельне пальне, розрахунки за яке здійснив в повному обсязі. Зазначені факти підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними №РН-0000063 від 29.06.2012 року на суму 91180грн. 00коп., №РН-0000064 від 30.06.2012 року на суму 91180грн. 00коп., рахунками на оплату вартості отриманого позивачем товару, податковими накладними №9 від 29.06.2012року та №10 від 30.06.2012року відповідно до яких підтверджено факт поставки та здійснення розрахунків за поставлений товар згідно із договором поставки. Доставка дизельного пального здійснена за товарно-транспортними накладними перевізником ПП Небескул В.Б. автомобілем ГАЗ 3307 ВТ 6762 АМ. Факт оплати отриманого позивачем товару підтверджується платіжними дорученнями №149 від 20.07.2012року на суму 50000грн.00коп., №263 від 13.09.2012року на суму 70000грн.00коп., №269 від 28.09.2012року на суму 62360грн.00коп.
Таким чином, обов'язки за договором поставки сторонами виконано, а строк дії договору скінчився 31.12.2012року, що свідчить про те, що правовідносини за цим договором припинилися.
Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недотримання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Тобто, нікчемним є договори які необхідно вчиняти в нотаріальній формі згідно з законом.
Згідно з частиною 2 зазначеної норми якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Стаття 220 ЦК України, на яку посилається позивач, як на підставу визнання дійсним договору поставки, поширюється лише на випадки недодержання письмової нотаріальної форми щодо договорів, які згідно з вимогами закону мають вчиняться в нотаріальній формі. Інші договори, щодо яких сторони домовилися про надання їм нотаріальної форми (ч.1 ст. 209 ЦК України), не вважаються згідно зі ст. 220 ЦК України нікчемними, оскільки надання їм нотаріальної форми ґрунтується не на вимогах закону, а на домовленості сторін.
В пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»також зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України нікчемними є лише правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Договір може бути визнано судом дійсним лише з підстав встановлених статтями 218, 220 ЦК України у разі недодержання вимог закону про його нотаріальне посвідчення.
При розгляді справ про визнання договорів дійсними суди повинні з'ясовувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Як зазначено вище, закон не передбачає укладення договорів поставки в нотаріальній формі, відповідно і вимоги статті 220 ЦК України щодо наслідків недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину на правовідносини сторін не розповсюджуються, у зв'язку з чим відсутні правові підстави застосування до цих правовідносин частини 2 ст. 220 ЦК України.
Крім того позивачем не надано доказів того, що він звертався до нотаріуса з вимогою про нотаріальне посвідчення договору поставки, що йому було призначено день і час для здійснення цієї операції, що про цей день і час був повідомлений відповідач належним чином, чим не доведено факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.
Посилання позивача на визнання правочину нікчемним у разі здійснення перевірки контролюючих органів не є належним доказом недійсності цього правочину, оскільки підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом. Саме законом, а не будь-яким актом перевірки, які б факти в ньому не були відображені, оскільки ці висновки можуть бути лише суб'єктивною думкою конкретної посадової особи контролюючого органу.
Навіть за наявності ознак нікчемності правочину, орган який здійснює перевірку має право звертатися до суду з відповідним позовом, оскільки жодним законом не передбачено право самостійно в позасудовому порядку, визнавати правочин нікчемним без звернення до суду так як це не відповідає загальним засадам судочинства.
З урахуванням вищезазначених вимог закону укладений між сторонами договір поставки №9 від 01.06.2012року є дійсним, він відповідає вимогам закону щодо укладення договорів між юридичними особами в письмовій формі, на час вирішення спору договір сторонами виконано, строк дії договору закінчився, а тому позовні вимоги про визнання зазначеного договору дійсним на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України відсутні.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача.
В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -
1. В задоволені позовних вимог про визнання дійсним договору поставки дизельного пального від 01.06.2012 року № 9 відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21 січня 2013 р.
Суддя З.І. Ємленінова