Іменем України
"20" січня 2009 р.
справа № 5020-3/165
За позовом:
48 Комендатури охорони та обслуговування
Військово-Морських Сил Збройних Сил України
(99005, м. Севастополь, вул. Мокроусова-3)
до відповідача:
Концерну "Військторгсервіс"
(01001, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А)
в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі"
Концерну "Військторгсервіс"
(95047, АР Крим, м. Сімферополь, лова, б. 7)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача
Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини (Морська)
(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, б. 60)
про:
визнання договорів № 1 від 01.01.1999, № б/н від 21.05.2002,
№ 6 від 13.02.2004 недійсними; витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення збитків в розмірі 28720,58 грн.
Суддя В.О. Головко
Представники сторін:
позивач -Коновалов І.В., витяг з наказу № 284 від 28.12.06, 48 Комендатура охорони і обслуговування ВМС ЗС України;
відповідач -Івашин О.І., довіреність № 7/07 від 15.01.09, Концерн "Військторгсервіс" в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс";
третя особа -Кравець О.М., довіреність № 9/16-2436 від 18.08.08, Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина (Морська).
48 Комендатура охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі -позивач) звернулася до суду з позовом до Кримського управління військової торгівлі Концерну "Військторгсервіс" (далі -відповідач) про визнання договорів: № 1 від 01.01.1999, № б/н від 21.05.2002, № 6 від 13.02.2004 недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення збитків в розмірі 28720,58 грн.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги необхідністю приведення зазначених договорів у відповідність до чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21.10.2008 порушено провадження у справі, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину (Морську), судове засідання призначено на 13.11.2008.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 16.12.2008 замінено первісного відповідача (Кримське управління військової торгівлі Концерну "Військторгсервіс") на належного відповідача - Концерн "Військторгсервіс" в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (далі -відповідач).
Представник позивача висловив позовні вимоги, просить позов задовольнити.
Представник відповідача висловив заперечення проти позову, просить в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представникам сторін та третьої особи в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 27, 811 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, дослідивши надані докази, суд -
01.01.1999 між військовою частиною А-0890 та Військторгом № 96 (правонаступником якого є Концерн "Військторгсервіс" в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс") укладений договір № 1 (а.с. 11). Відповідно до умов вказаного договору військова частина А-0890 безоплатно надає Військторгу № 96 приміщення, придатні для його розташування.
21.05.2002 між військовою частиною А-0890 та Військторгом № 96 (правонаступником якого є Концерн "Військторгсервіс" в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс") укладений договір № б/н (а.с. 12). Відповідно до розділу 1 вказаного договору Військторг № 96 бере на себе зобов'язання з торгівельного забезпечення військовослужбовців військової частини А-0890 на території частини в чайній №5, а військова частина бере на себе зобов'язання з надання приміщення під чайну №5 на території вказаної частини для забезпечення роботи Військторгу № 96.
13.02.2004 між військовою частиною А 0890А та Військторгом № 96 (правонаступником якого є Концерн "Військторгсервіс" в особі Філії "Кримське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс") укладений договір № 6 (а.с. 13). Відповідно до розділу 1 вказаного договору Військторг № 96 бере на себе зобов'язання з торгівельного забезпечення військовослужбовців військової частини А-0890 на території частини в чайній №5, а військова частина бере на себе зобов'язання з надання приміщення під чайну №5 на території вказаної частини для забезпечення роботи «Чайної №5».
Вказані договори укладені на підставі Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997.
Наказом Міністерства оборони України № 183 від 10.04.2006 внесено зміни до наказу № 300 від 16.07.1997, згідно з якими нерухоме майно передається державним підприємствам військової торгівлі виключно на підставі договорів оренди, а положення про безоплатне надання їм освітлення, опалення та водопостачання -виключено.
Зазначене стало підставою для звернення 48 Комендатури охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України до суду із даним позовом.
Суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони й інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, договори № 1 від 01.01.1999, № б/н від 21.05.2002 укладалися на момент дії Цивільного кодексу УРСР (1963 року).
Згідно зі ст. 41 Цивільного кодексу УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Дослідивши зміст договору № 1 від 01.01.1999, суд дійшов висновку про те, що даний договір є договором про безоплатне користування майном (ст. 324 Цивільного кодексу УРСР).
У главі 27 Цивільного кодексу УРСР встановлені вимоги, які регламентують порядок укладання та виконання договору безоплатного користування майном.
Зі змісту договору № б/н від 21.05.2002 можна зробити висновок, що цей договір є договором про сумісну діяльність.
Загальні положення про сумісну діяльність унормовані главою 38 Цивільного кодексу УРСР. Зокрема, ст. ст. 432, 433 Цивільного кодексу УРСР визначено, що для досягнення спільної мети учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. При цьому порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором.
Сторони договору № б/н від 21.05.2002 визначили, що Військторг № 96 бере на себе зобов'язання з торгівельного забезпечення військовослужбовців військової частини А-0890 на території частини в чайній №5, а військова частина бере на себе зобов'язання з надання приміщення під чайну №5 на території вказаної частини для забезпечення роботи Військторгу № 96. Відповідно до підпунктів 2.2.1-2.2.10 вказаного договору військова частина А-0890 забезпечує "Військторг" приміщенням, електроосвітленням та електроенергією для холодильного обладнання, опаленням і водопостачанням, охороною, автотранспортом безоплатно; проводить капітальний ремонт приміщень, дезінфекцію і дератизацію власними силами та за власний рахунок і т. ін.
Таким чином, договори № 1 від 01.01.1999, № б/н від 21.05.2002 повністю відповідають вимогам статей 324-331 та 430-434 Цивільного кодексу УРСР відповідно.
Договір № 6 від 13.02.2004 укладений на момент дії Цивільного кодексу України (2003 року).
Згідно зі статтею 6 вказаного Кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Судом встановлено, що правовідносини сторін у даній справі на момент укладення спірних договорів регулювалися Положенням про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997.
Так, відповідно до пункту 5.17.6. даного положення, військова частина (з'єднання) на умовах, установлених чинним законодавством та наказами і директивами Міністра оборони України, передає в розпорядження військторгів (відділів) згідно з діючими нормативами та санітарними нормами з існуючого фонду або з числа нових будівель торговельні, побутові, виробничі, складські та службові приміщення (безкоштовно або за плату).
Зміни до наказу № 300 від 16.07.1997, згідно з якими нерухоме майно передається державним підприємствам військової торгівлі виключно на підставі договорів оренди, а положення про безоплатне надання їм освітлення, опалення та водопостачання -виключено, внесені пізніше, а саме: наказом Міністерства оборони України № 183 від 10.04.2006.
Підставою недійсності угоди є невиконання в момент укладення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 Цивільного кодексу України 2003 року, статтями 48-58 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. Спірні договори відповідають вимогам вказаних норм. Отже, спірні договори були укладені правомірно, тому підстав для визнання їх недійсними, та, як наслідок, -повернення майна, не вбачається.
Щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 28720,58 грн., спричинених безоплатним користуванням ним комунальними послугами, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5.17.6. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997 військова частина (з'єднання) на умовах, установлених чинним законодавством та наказами і директивами Міністра оборони України безоплатно надає у військових містечках, навчальних центрах, приміщеннях штабів, таборах, на полігонах, в службових будинках, установах, військово-навчальних закладах, організаціях, в готелях, гуртожитках, культурно-побутових, спортивних та навчальних закладах Міністерства оборони України освітлення, опалення, водозабезпечення, а їдальням, кав'ярням, чайним і буфетам, крім цього, меблі, виробничо-технологічне та холодильне обладнання; здійснює доставку товарів зі складів військторгу, що обслуговує, у віддалені та нечисленні гарнізони, військові частини; забезпечує охорону торговельно-побутових об'єктів на території військових містечок, нечисельних гарнізонів, військових частин.
Як зазначено вище, відповідно до умов спірних договорів позивач зобов'язаний безоплатно забезпечити відповідача електроосвітленням, опаленням та водопостачанням.
Роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» встановлено, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
Позивачем заявлено до стягнення суму заподіяних збитків, які можливі тільки у випадку неналежного виконання або невиконання договірних зобов'язань.
Спірні договори не передбачають обов'язку відповідача з оплати послуг електроосвітлення, опалення та водопостачання.
Позивачем не надано доказів спричинення відповідачем збитків саме у розмірі 28720,58 грн. Суд не бере до уваги розрахунок, здійснений позивачем, оскільки він складений та підписаний ним в односторонньому порядку (а.с.79-80). Також суд не може взяти до уваги план-схему приміщень цокольного поверху, де розміщується філія Кримського управління військової торгівлі МО України (а.с.83), позаяк в ній відсутнє посилання на певний договір. Разом з тим, жоден зі спірних договорів не містить опису приміщень (адреса, поверх, площа і т. ін.), що надаються в користування відповідачеві.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Таким чином, для відшкодування шкоди потрібна наявність наступних елементів: шкоди (реальні збитки), вина, причинно-наслідковий зв'язок між першим та другим. Відсутність будь-якого з вказаних елементів позбавляє потерпілу особу права на відшкодування завданої шкоди.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність жодного із зазначених вище елементів матеріалами справи не підтверджена, тому суд вважає позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 28720,58 грн. необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважає, що 48 Комендатура охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України не є належним позивачем у даній справі.
Ухвалою від 04.12.2008 суд зобов'язав позивача надати суду докази правонаступництва після військової частини А-0890 (а.с.57-58). Проте позивачем на момент ухвалення рішення у справі вказаних документів суду не надано.
Стороною договорів № 1 від 01.01.1999 та № б/н від 21.05.2002 є військова частина А-0890, договору № 6 від 13.02.2004 -військова частина А 0890А. В матеріалах справи відсутні докази правонаступництва 48 Комендатури охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України після військових частин А-0890 або А-0890А.
Заміна позивача нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачена. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано неналежним позивачем, суд повинен винести рішення про відмову в позові.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують правонаступництво 48 Комендатури охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України після військових частин № А-0890 та/або А-0890А, суд дійшов висновку, що 48 Комендатура охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України не є належним позивачем по вказаній справі.
За таких обставин позовні вимоги 48 Комендатури охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на нього і відшкодуванню з відповідача не підлягають.
Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В позові відмовити в повному обсязі.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано 26.01.2009
Розсилка:
1. 48 Комендатура охорони та обслуговування Військово-Морських Сил Збройних Сил України
(99005, м. Севастополь-5, вул. Мокроусова-3)
2. Кримське управління військової торгівлі Концерну "Військторгсервіс"
(95047, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Вузлова, б. 7)
3. Концерн "Військторгсервіс"
(01001, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А)
4. Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина (Морська)
(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, б. 60)
5. Справа
6. Наряд