Справа № 0549/6160/2012
14 січня 2013 року Торезький міський суд Донецької області в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
при секретарі Сичовій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тореза цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»про відшкодування моральної шкоди,
позивач звернувся до суду з позовною заявою до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Торезі про стягнення моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що з 1983 року працював на підприємствах вугільної промисловості. 25 травня 2000 року при виконанні трудових обов"язків позивача було травмовано. 23 жовтня 2001 року висновком МСЕК встановлена втрата працездатності у розмірі 30%. У зв'язку з наведеним позивач відчуває моральні страждання, які оцінює у сумі 10000 грн. Просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
18 грудня 2012 року ухвалою суду замінено первісного відповідача - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Торезі по справі на належного відповідача - відокремлений підрозділ «Шахта «Прогрес»Державного підприємства «Торезантрацит».
Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_2.
Представник позивача ОСОБА_2. в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. До суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»Державного підприємства «Торезантрацит»в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. До суду надійшла заява, в якій позовні вимоги не визнав, просив справу розглянути за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено наступні обставини.
Згідно трудової книжки позивач з 06 червня 1983 року по 18 березня 2003 року працював на підприємствах вугільної промисловості на різних посадах. Звільнений згідно п.1 ст.38 КЗпП України -за власним бажанням (а.с.6-7зв.).
26 травня 2000 року складено акт №36 про нещасний випадок на виробництві, який стався 25 травня 2000 року (а.с.8-9).
Згідно виписки з акту огляду у МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 23 жовтня 2000 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30 % з 23 жовтня 2000 року по 23 жовтня 2001 року у зв'язку з трудовим каліцтвом від 25 травня 2000 року (а.с.69-70).
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 25 жовтня 2001 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30 % з 23 жовтня 2001 року по 25 жовтня 2002 року у зв'язку з трудовим каліцтвом від 25 травня 2000 року (а.с.10-10зв.).
Згідно виписки із акту огляду МСЕК від 04 листопада 2004 року при повторному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково, у зв'язку з трудовим каліцтвом (а.с.11).
Згідно виписки із акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 29 червня 2005 року при повторному огляді позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60 % з 29 червня 2005 року безстроково та третю групу інвалідності, у зв'язку з трудовим каліцтвом (а.с.12).
Згідно медичних довідок позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні ЦМЛ м. Тореза в періоди з 07 по 18 травня 2001 року, з 08 по 16 серпня 2001 року, з 06 по 18 квітня 2002 року, з 26 липня по 11 серпня 2002 року, діагноз: спайкова хвороба, часткова кишкова непрохідність (а.с.13-32зв.).
Аналізуючи добуті докази суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею ж 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди проводиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пунктом 2 постанови № 4 від 31 березня 1995 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»містить роз'яснення, що спори про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або іншим законодавством.
Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.
Судом встановлено, що позивач з 06 червня 1983 року по 18 березня 2003 року працював на підприємствах вугільної промисловості на різних посадах. Звільнений згідно п.1 ст.38 КЗпП України -за власним бажанням. 25 травня 2000 року на виробництві стався нещасний випадок, про що 26 травня 2000 року складено акт №36. Згідно виписки з акту огляду у МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 23 жовтня 2000 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30 % з 23 жовтня 2000 року по 23 жовтня 2001 року у зв'язку з трудовим каліцтвом від 25 травня 2000 року. Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 25 жовтня 2001 року позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 30 % з 23 жовтня 2001 року по 25 жовтня 2002 року у зв'язку з трудовим каліцтвом від 25 травня 2000 року. Згідно виписки із акту огляду МСЕК від 04 листопада 2004 року при повторному огляді позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково, у зв'язку з трудовим каліцтвом. Згідно виписки із акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових витратах допомоги від 29 червня 2005 року при повторному огляді позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 60 % з 29 червня 2005 року безстроково та третю групу інвалідності, у зв'язку з трудовим каліцтвом. Позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні ЦМЛ м. Тореза в періоди з 07 по 18 травня 2001 року, з 08 по 16 серпня 2001 року, з 06 по 18 квітня 2002 року, з 26 липня по 11 серпня 2002 року, діагноз: спайкова хвороба, часткова кишкова непрохідність.
Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»указав, що у відповідності зі ст.237-1 КЗпП України при наявності порушень прав працівника в сфері трудових правовідносин, що привело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і викликало необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя, обов'язок відшкодувати заподіяна шкода покладається на власника чи уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.
З матеріалів справи вбачається, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача - роботодавця, з яким укладено трудовий договір. Втрата працездатності у зв"язку професійним захворюванням та трудовим каліцтвом встановлена висновком МСЕК у 2000 році, що привело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і викликало необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя.
На час встановлення позивачу вперше втрати професійної працездатності діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрі України від 23 червня 1993 року № 472 (із змінами, внесеними згідно з Постановою № 1100 Кабінету Міністрів України (1100-97-п) від 03 жовтня 1997 року), згідно з якими розмір відшкодування завданої моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших виплат.
На час виникнення у позивача права на отримання такого відшкодування розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян складав у сумі 17 гривень, тому розмір відшкодування моральної шкоди складає у сумі 2550 грн. (17 грн.х 150 ).
Позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням ступеня і характеру ушкодження здоров'я, обсягу та характеру фізичних страждань, необхідності додаткових зусиль для організації життя, порушенні виробничих зв'язків, неможливості працювати у зв"язку з втратою працездатності на роботах під землею, порушенням звичайних життєвих стосунків позивач зазнає фізичні і моральні страждання. При цьому суд приймає до уваги, що позивачу протягом тривалого часу завдано моральної шкоди умовами виробництва, що призвело до втрати здоров"я.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково: стягнути з Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди в сумі 2550 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
У відповідності зі ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судові витрати на користь держави у розмірі 107 грн. 30 коп.
Керуючись ст.43 Конституції України, ст.237-1, ч.3 ст.153 КЗпП України, п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року за № 472 (із змінами, внесеними згідно з постановою № 1100 Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 1997 року), п. 13 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 3, 10, 15, 60, 79, 88, 197, 209, 212, 214, 215, 223, 233 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди в сумі 2550 (дві тисячи п"ятсот п"ятьдесят) гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Торезантрацит»відокремленого підрозділу «Шахта «Прогрес»на користь держави судовий збір в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.
У задоволенні вимог в іншій частині відмовити.
Повний текст рішення виготовлено 18 січня 2013 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через Торезький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. У разі якщо судове рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Н. Є. Арапіна