83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
14.01.13 р. Справа № 25/122
Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,
при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11)
до суб'єкту підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1)
про стягнення 10 008,37 гривень
за участю представників сторін:
від позивача: Позняр С.В., яка діє на підставі довіреності № 18-13 «Д» від 31.12.2012
від відповідача: не з'явився
Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго» зв?ернулося до господарського суд?у Донецької області з позовом?, в якому просить стягнути з суб'єкту підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 суму заборгованості за договором розстрочки платежу у розмірі 9 540,71 гривень, індекс інфляції у розмірі 133,57 гривень та три відсотки річних у розмірі 334,09 гривень, а всього 10 008,37 гривень.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору розстрочки платежу № 2-07/5-07 від 25 грудня 2007 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 525, 526, 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 травня 2009 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 11 червня 2009 року.
Рішенням господарського суду Донецької області від 11 червня 2009 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26 серпня 2009 року в позові відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
Постановою Вищого гос?подарського суду України від? 12 листопада 2009 року касаційну ск?аргу позивача задоволено, ріш?ення господарського суду Дон?ецької області від 11 червня 2009 ро?ку та постанову Донецького ап?еляційного господарського с?уду від 26 серпня 2009 року у справі № 25/122 скасовано та передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
У постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2009 року зазначено, що при новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені у вказаній постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішивши спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.
Так, в силу приписів статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
За резолюцією голови господарського суду Донецької області від 28 січня 2010 року справу № 25/122 передано на розгляд судді Приходько І.В.
16 березня 2010 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення проти позовних вимог, в яких відповідач просить відмовити в позові, зокрема, з огляду на те, що на теперішній час договір електропостачання між ним та позивачем не укладено, тому вважає, що вимога позивача не має правового підґрунтя. При цьому, укладений договір розстрочки укладено шляхом введення в оману з метою вчинення правочину, замовчуючи про існування перешкод, які існують для найшвидшого укладення договору енергопостачання.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 липня 2010 року у справі призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз, та провадження у справі зупинено до закінчення провадження експертного дослідження.
Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 23 вересня 2010 року у зв'язку з переведенням судді Приходько І.В. до іншого суду, справу № 25/122 передано на розгляд судді Донець О.Є.
18 грудня 2010 року на адресу господарського суду надійшло повідомлення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 4210/02 від 07.10.2010 про неможливість надання висновку експерта-почеркознавця у справі № 25/122.
18 січня 2011 року поновлено провадження у справі № 25/122.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 31 січня 2011 року у справі призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз, та провадження у справі зупинено до закінчення провадження експертного дослідження.
Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 28 квітня 2011 року у зв'язку з переведенням судді Донця О.Є. до іншого суду, справу № 25/122 передано на автоматичний розподіл.
Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної справи визначено Лейбу М.О.
16 травня 2011 року на адресу господарського суду надійшло повідомлення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 652/02 від 14.04.2011 про неможливість надання висновку експерта-почеркознавця у справі № 25/122.
Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 05 жовтня 2012 року у зв'язку з переведенням судді Лейби М.О. до колегії з розгляду справ про банкрутство та визначенням іншої спеціалізації спорів, справу № 25/122 передано на повторний автоматичний розподіл.
Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 ГПК України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М.
За змістом пункту 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у разі зміни складу суді (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.
19 листопада 2012 року поновлено провадження у справі № 25/122, та розгляд справи призначено на 27 листопада 2012 року.
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 листопада 2012 року, від 10 грудня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 25 грудня 2012 року розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою відповідача.
Представник позивача Позняр С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно і належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в позовній заяві, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заяв про розгляд справи у його відсутність не надходила.
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Згідно приписів абзацу третього пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідно інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання потового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи.
Ухвали суду надсилалась за адресами, що зазначені в позовній заяві та одна з яких, є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом на 12.12.2012, а саме: АДРЕСА_1.
При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в пункту 3.9.1 Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26 грудня 2011 року, таке повідомлення вважається належним.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.
Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -
Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
25 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі - позивач або кредитор) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (далі - відповідач або боржник) було укладено договір розстрочки платежу по заборгованості за спожиту електричну енергією № 2-07/5-07 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого кредитор надав боржнику розстрочку оплати визнаного ним боргу за спожиту електричну енергію згідно актів про порушення Правил користування електричною енергією № 004545 від 13 лютого 2006 року (на суму 330,30 гривень), № 003342 від 26 грудня 2005 року (на суму 5 768,99 гривень), № 025857 від 22 червня 2007 року (на суму 3 771,72 гривень) (том № 1, а.с. 7).
Пунктами 1.2, 1.3 Договору сторони встановили, що загальна сума заборгованості, яка повинна бути сплачена боржником складає 9 871,01 гривень. Розстрочена сума боргу оплачується протягом трьох місяців до 01 березня 2008 року. У випадку, якщо місць не буде зазначено, платежі будуть зараховані в рахунок погашення заборгованості більш раннього періоду виникнення заборгованості. Графік є невід'ємною частиною цього Договору.
Боржник зобов'язується забезпечити своєчасну оплату розстроченої суми боргу в строк не пізніше 20 числа місяця, вказаного у графіку погашення, згідно умов, передбачених пунктом 1.1 Договору. Грошові кошти перераховуються на рахунок зі спеціальним режимом користування (пункт 2.3 Договору).
Графіком погашення заборгованості передбачено, що відповідач зобов'язався здійснити погашення заборгованості по Договору у розмірі 9 871,01 гривень наступним чином: у грудні 2007 року - 3 290,00 гривень, у січні 2008 року - 3 290,00 гривень, у лютому 2008 року - 3 290,34 гривень (том № 1, а.с. 8).
Разом з цим, Договір та графік до нього підписано обома сторонами без розбіжностей, підписи на Договорі скріплено печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 275 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченої договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що електрична енергія є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.
Згідно статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту - Правила), споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником. Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Споживач зобов'язаний виконувати умови договору, Правил користування електричною енергією, інших нормативно-правових актів та технічних документів, а у разі їх порушення несе відповідальність згідно з законодавством України. Дія Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Пунктом другим статті 275 ГК України та пунктом 5.1 Правил передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.
Дійсно, відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Втім, якщо таке бездоговірне споживання мало місце, за змістом статті 11 ЦК України, спожита енергія має бути оплачена.
Строк дії договору визначений з 25 грудня 2007 року по 01 березня 2008 року, за виключенням випадків дострокового розірвання договору (пункт 4.2 Договору).
Вартість спожитої електроенергії відповідачем визнана, що закріплено в Договорі.
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною другою статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати розстроченої суми у встановлений строк (термін) не виконав, чим порушив умови Договору, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати розстроченої суми, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за Договором у розмірі 9 540,71 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 133,57 гривень, три відсотки річних у розмірі 334,09 гривень.
З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати розстроченої суми, встановленої графіком до Договору, відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки оплати заборгованості при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань була наявна заборгованість перед позивачем.
Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 Договору встановлено, що з дня, наступним за днем невиконання умов погашення заборгованості, на розстрочену суму, яка залишилась несплаченою, кредитор нараховує пеню у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу та стягує збитки у розмірах, передбачених діючим законодавством, у тому числі суму індексу інфляції, три відсотки річних з моменту виникнення заборгованості від суми боргу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.
Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 у справі № 04/03/5026/492/2011.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.
Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.
При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2008 у справі № 19/204.
На підставі вищезазначених норм права позивач просить стягнути з відповідача:
1) три відсотки річних за період з 01 березня 2008 року по 30 квітня 2009 року у розмірі 334,09 гривень;
2) інфляційні нарахування за період з березня 2008 року по квітень 2009 року у розмірі 133,57 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про наявність помилок, які полягають у невірному проведені арифметичних дій, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 333,39 гривень.
При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині у повному обсязі.
Разом з цим, суд зазначає, що позивачем визначено неповну суму інфляційних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу.
А тому, господарський суд, приймаючи рішення в частині стягнення інфляційних нарахувань, позбавлений можливості самостійно вийти за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача, без наявності відповідного клопотання (пункт 2 статті 83 ГПК України).
Арифметичний розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних здійснено за допомогою відповідної програми інформаційно-правового забезпечення «Законодавство».
Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Під час розгляду спору до суду надійшла заява, в якій позивач просить у зв'язку зі зміною організаційно-правової форми та найменування відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» здійснити заміну на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».
Дослідивши зміст заяви та додані до неї документи, господарський суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 90 ЦК України, найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
З наданих суду представником позивача пояснень, виписки зі статуту публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» та виписки з ЄДР вбачається наступне.
26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».
30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».
За вказаних обставин, господарський суд дійшов висновку про здійснення заміни найменування позивача у справі на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (код ЄДРПОУ - 00131268).
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. ст. 193, 216-218, 275 ГК України, ст. ст. 26, 27 Закону України «Про електроенергетику», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд -
В И Р I Ш И В :
Позов задовольнити частково.
Здійснити зміну найменування позивача у справі на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (код ЄДРПОУ - 00131268).
Стягнути з суб'єкту підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) заборгованість у розмірі 9 540,71 гривень, три відсотки річних за період з 01.03.2008 по 30.04.2009 у розмірі 333,39 гривень, інфляційні нарахування за період з березня 2008 року по квітень 2009 року у розмірі 133,57 гривень, а всього 10 007 (десять тисяч сім) гривень 67 копійок.
Стягнути з суб'єкту підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1, фактична адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) державне мито у розмірі 101,99 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 312,49 гривень, а всього 414 (чотириста чотирнадцять) гривень 48 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.
Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.
У судовому засіданні 14.01.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2013.
Суддя Фурсова С.М.