"11" вересня 2012 р. справа № 2а-2182/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Дадим Ю.М. Богданенка І.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про зобов'язання вчинити певні дії, -
В червні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо нарахування підвищення до пенсії у меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити різницю у період з 01.10.2010 року по 31.03.2011 року та нараховувати в подальшому.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2011 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 06.12.2010 року по 31.03.2011 року, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням проведених виплат. Позовну заяву в частині заявлених позовних вимог до 06.12.2010 року залишено без розгляду. В частині заявлених позовних вимог щодо зобов'язання відповідача надалі нараховувати щомісячну соціальну допомогу до пенсії відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" -в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2008 році дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та в подальшому не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови КМ України № 530 від 28.05.2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України.
При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду щодо залишення
позовних вимог без розгляду за період до 06.12.2010 року.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не навів поважних причин пропуску строку.
Враховуючи, що про своє порушене право позивач мав відомості під час щомісячного отримання пенсії, то поважні причини пропуску звернення до суду за висновком суду відсутні, тому наслідки пропуску строку звернення до суду підлягають застосуванню.
Вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснювати виплати у майбутньому є безпідставними оскільки завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав позивачів, а не тих прав, які виникнуть в майбутньому.
При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції було повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м.Дніпропетровська -залишити без задоволення.
Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий: С.А. Уханенко
Суддя: Ю.М. Дадим
Суддя: І.Ю. Богданенко