ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
18 грудня 2012 року 16:00 № 2а-13058/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до першого заступника голови Державної міграційної служби України Шейбут В.В. про визнання дій незаконними та скасування рішення № 10-12 від 17.05.2012р.,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 до першого заступника голови Державної міграційної служби України Шейбут В.В. Державної міграційної служби України про визнання дій незаконними та скасування рішення Державної міграційної служби України від 17.05.2012р. № 10-12 про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язання повторно розглянути заяву Позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване рішення є протиправним, оскільки прийняте з порушенням приписів Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а відтак підлягає скасуванню. Одночасно, на думку позивача, відповідачем не виконано обов'язків, покладених на нього Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки останній не збирав та не аналізував навіть тих даних щодо ситуації в країні належності, які наявні у відкритих джерелах. Таке зловживання процедурою явно свідчить не лише про порушення принципів об'єктивності, добросовісності та своєчасності прийняття рішень органами державної влади, а й про упереджене ставлення до позивача.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов та зазначив суду, що у позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та загрози його життю в країні походження не існує.
Відповідно до вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженка Грузії, м. Махарадзе, за національністю вірменка, віросповідання -християнство («Свідки Єгови»).
До України позивач прибула 18.10.2000р. легально, залізничним сполученням. Національний паспорт на час подання заяви втратив чинність.
Позивач 14.06.2011р. звернулась із заявою про надання статусу біженця до Відділу міграційної служби в Автономній Республіці Крим. Основною причиною виїзду з Вірменії та зверненням за статусом в Україні біженця називає те, що вона відноситься до певної соціальної групи -громади «Свідків Єгови», яка зазнає дискримінації на релігійному підґрунті, у країні її постійного проживання. Також позивач зазначає, що не бажає розлучатися з сином, який не прагне повертатись до Вірменії через те, що до нього можуть застосовуватись заходи державного примусу, оскільки через релігійні погляди він не може проходити військову та альтернативну службу.
Відповідно до висновку міграційної служби щодо оформлення або відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця від 16.06.№ 11KRY00009 рекомендовано відмовити особі без громадянства ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Наказом відділу міграційної служби Автономної Республіки Крим видано наказ від 16.06.2011р. № 32 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця у зв'язку із необґрунтованістю її заяви.
Рішенням Державної міграційної служби України від 17.05.2012р. № 10-12 відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки встановлено, що умови, передбачені п.1 та 13 частини першої ст. 1 вказаного Закону відсутні.
Повідомленням № 15 від 22.08.2012р. Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим про відмову у визнанні біженцем, яке отримано позивачем 30.08.2012р. проінформовано ОСОБА_1 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, задокументовані докази наявності переслідувань у країні громадянської належності позивача відсутні. Інформація, отримана органом міграційної служби, ґрунтується виключно на твердженнях самого позивача.
Окрім того, позивач не наддала міграційній службі, а також суду, жодних підтверджень того, що вона є охрещеним вісником релігійної громади Свідків Єгови, що в свою чергу підтверджує необґрунтованість її заяви про надання статусу біженця.
Надана заявником інформація носить суперечливий характер, що знижує ступінь правдивості його тверджень та викликає недовіру до заявника.
За результатами вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1 та з урахуванням висновку Відділу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, а також відповідно до ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», 17.05.2012р. Управлінням Державної міграційної служби України прийнято рішення № 10-12 про відхилення скарги на рішення орану міграційної служби про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Дане рішення вмотивоване тим, що жодних фактів особистого переслідування на батьківщині за національною чи будь-якою іншою конвенційною ознакою, заявник не навів. Крім того, ОСОБА_1, перебуваючи у Вірменії, була прихильником Вірменської Апостольської церкви, що має офіційний юридичний статус, як національна церква та яку сповідує більшість населення країни. Вказана обставина виключає можливість дискримінації щодо неї на релігійному підґрунті.
Також в оскаржуваному рішення вказано, що не встановлено фактів щодо можливості, у разі повернення на батьківщину, застосування щодо ОСОБА_1 смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, що в свою чергу унеможливлює застосування в даному випадку положення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У відповідності до офіційної позиції ООН, факти в підтвердження заяв біженців визначають шляхом підтверджень або доказів викладеного. Обов'язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином заявник зобов'язаний доказувати достовірність своїх тверджень і точність фактів на яких ґрунтується його заява.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Вказане знаходить своє підтвердження і у національному законодавстві.
Відповідно до п. 4.1. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011р. № 649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону; б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
В той же час, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25.06.2009р. № 1, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011р. N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження
Судом встановлено, що відповідач в порядку, встановленому чинним законодавством, провів перевірку наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання додаткового захисту.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції в даному випадку відповідач, приймає рішення про визнання чи відмову у визнанні біженцем за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до абзацу 4 статті 6 Закону, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відхиляючи скаргу ОСОБА_1 на рішення Відділу міграційної служби в Автономній Республіці Крим про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача, а саме про відсутність умов, передбачених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, відповідно до п. 1 ч.1ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Колегія суддів доходить висновків, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про можливу загрозу життю, безпеці чи свободі, нелюдських поводжень чи приниженням гідності з боку влади Вірменії, у разі повернення його разом з сім'єю у країну походження.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначає про можливість переслідувань її у майбутньому владою та населенням Вірменії у зв'язку з її віросповіданням. Але таке твердження носить характер припущення та суперечить об'єктивним даним про обстановку у країні походження.
Так, з оскаржуваного рішення вбачається, що за інформацією міжнародних правозахисних організацій, у сфері свободи релігії у Вірменії відбуваються позитивні зміни. За свідченням представників релігійних організацій, що діють у Вірменії, вони з довірою відносяться до Управління уряду Вірменії з питань національних меншин і релігії, особливо до його керівника Грануш Харатян. Вони звертаються до неї з багатьох питань, які часто вирішуються. На їх думку, Управління працює професійно і об'єктивно, траплялося також, що вони зверталися до президента Вірменії або вищого політичного керівництва країни, і в результаті це запобігало розвитку подій, що суперечать свободі совісті і правам людини.
Таким чином позивач та її син не мають обґрунтованих побоювань піддатися переслідуванням за ознакою віросповідання.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, перебуваючи із своєю сім'єю на території України тривалий час не звернулася до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця.
Також, згідно пояснень самої ОСОБА_1 у 2009 році закінчився строк дії її вірменського паспорту, однак вона не зверталась до посольства Вірменії для отримання нового паспорту, оскільки для цього потрібно сплатити великий збір.
Враховуючи вищезазначене, суд погоджується із висновком міграційної служби, що позивач, не виключає своєї можливості звернення до влади країни походження, але за суто економічними причинами не може цього зробити.
Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 за національністю вірменка, тобто належить до найбільш розповсюдженої у Вірменії національності, тому не може переслідуватися за ознаками раси та національності.
Позивач перебувала у громадянстві Вірменії, і в разі повернення до Вірменії може придбати вірменське громадянство. Тому ОСОБА_1 не може зазнавати переслідувань за ознакою громадянства (підданства) у разі повернення на батьківщину.
Також, позивач не є членом будь яких політичних партій та рухів, політикою не цікавиться. Тому ОСОБА_1 не може зазнавати переслідувань за ознакою політичних переконань.
Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що рішення Державної міграційної служби України від 17.05.2012 р. № 10-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні є обґрунтованим та прийнято Державною міграційною службою України у межах повноважень та з підстав, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Зважаючи на викладене, відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування, спростував у повному обсязі твердження позивача та довів правомірність своїх дій.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Головуючий суддя В.П. Шулежко
Суддя І.О. Іщук
Суддя І.М.Погрібніченко