Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
15 січня 2013 р. № 2-а- 14334/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, Апеляційного суду Харківської області про стягнення суми,-
До Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач -1, Основ'янська МДПІ), Управління державного казначейства у Червонозаводському районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України в Харківській області (далі по тексту - відповідач-2), Апеляційного суду Харківської області (далі по тексту відповідач-3), в якому просить суд зобов'язати Управління Державного казначейства у Червонозаводському районі м. Харкова ГУДК України у Харківській області стягнути суму утриманого Апеляційним судом Харківської області податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги ОСОБА_1, перерахованої за платіжними дорученнями: № 973 від 27.12.2010 року та № 360 від 16.12.2011 року у розмірі - 19279,27 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят дев'ять) гривень 27 копійок з бюджету, шляхом безспірного списання з рахунку 33219800700011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код одержувача: 37999628, банк одержувача: ГУДКСУ у Харківській області, код банку одержувача: 851011, на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на поточний рахунок: № НОМЕР_2 у Держаному ощадному банку України ТВБВ №10020/0328 м. Харків пр. Московський, 89).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 року замінено попереднього відповідача-2 - управління Державного казначейства у Червонозаводському районі м. Харкова ГУ ДК України у Харківської області на правонаступника - управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області (далі по тексту - відповідач, УДКСУ у Червонозаводському районі).
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позові зазначив про розгляд справи за його відсутності (а.с 5) .
14.01.2013 року від начальника управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області надійшов лист, в якому відповідач просить суд розглядати справу за відсутності уповноваженого представника (а.с. 41).
Основ'янська МДПІ та Апеляційний суд Харківської області в судове засідання представників не направив, про день, час і місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 34-36, 38-39) шляхом направлення документів поштою за юридичною адресою відповідачів. Про причину неявки, всупереч ч. 2 ст. 40 КАС України, суд не повідомили, заперечень стосовно позовних вимог не надіслали, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без участі представників відповідачів до суду не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд визнає можливим справу розглянути без участі в судовому засіданні представників сторін на підставі наявних у ній доказів.
Згідно вимог ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України під час судового розгляду справи в судовому засіданні забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, крім випадків неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження).
Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які приймають участь у справі, фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ст. ст. 12, 41 КАС України не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
На підставі Постанови Верховної Ради України № 2815-ХІІ від 21 листопада 1992 року ОСОБА_1 обраний членом Харківського обласного суду та відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів»від 20 лютого 2003 року № 570-ІV позивач був обраний па посаду судді Апеляційного суду Харківської області безстроково, що підтверджується копіями трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 26).
З трудової книжки позивача вбачається, що 28.10.10 року він був відрахований зі штату Апеляційного суду Харківської області у зв'язку зі звільненням у відставку з посади судді на підставі Постанови Верховної Ради України №2596-VІ від 07.10.10 року (а.с.18-19).
З довідки Апеляційного суду Харківської області № 02-59/42 від 01.11.2012 року, копія якої надана позивачем до матеріалів справи (а.с.13), вбачається, що у грудні 2010 року позивачу частково нарахована вихідна допомога у сумі 55859 грн. 55 коп. та утримано податок згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»№ 889-ІV у сумі 8378, 93 грн. У грудні 2011 року донарахована вихідна допомога у сумі 64119, 65 грн., утримано податку 10900,34 грн. Всього нараховано вихідної допомоги 119979,20 грн., із якої утримано податку - 19279 грн. 27 коп.
Вказані обставини також підтверджуються: відомістю на виплату грошей № 53 за грудень 2010 року (а.с.15) та розрахунково-платіжною відомістю № 63 за грудень 2011 року (а.с.17). Як вбачається зі змісту відомості на виплату грошей № 53 за грудень 2010 року, вона не містить даних щодо суми утриманого податку з доходів фізичних осіб, що підтверджує посилання позивача, що він дізнався про утримання податку з доходів фізичних осіб з виплаченої йому у грудні 2010 року суми вихідної допомоги тільки у листопаді 2012 року при отриманні довідки Апеляційного суду Харківської області № 02-59/42.
З наданих до суду та долучених до матеріалів справи копій платіжних доручень № 973 від 27.12.2010 року та № 360 від 16.12.2011 року (а.с. 14,16) вбачається, що Апеляційним судом Харківської області було перераховано податок з доходів найманих працівників із вихідної допомоги суддям за грудень 2011 року та грудень 2010 року, в тому числі, ОСОБА_1 у сумах 10900, 34 грн. та 8378, 93 грн. відповідно.
Судом встановлено, що позивач в порядку ст. 43 Податкового кодексу України звертався до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби з заявою від 17.11.2012 року про повернення незаконно утриманих коштів у сумі 19279, 93 грн. з вихідної допомоги судді, який пішов у відставку (а.с.11-12)
Листом від 19.12.2012 року № 17883/17-128 Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (а.с. 7-10) йому було відмовлено у задоволенні його заяви. Вказана заява не містить жодного правового обґрунтування прийнятого рішення відносно оподаткування вихідної допомоги судді, а стосується оподаткування щомісячного грошового утримання судді. Пояснень щодо змісту даної відповіді представником відповідача - Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПІ в судовому засіданні не надано.
При розгляді справи суд відповідно до принципу дії в часі нормативно-правових актів керується положеннями законодавства, яке було чинним на момент виходу у відставку ОСОБА_1 та виникнення підстав для виплати йому вихідної допомоги, тобто станом на жовтень 2010 року.
Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів», в редакції, що діє з 06.04.1994 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус суддів" №4015-XII від 24.02.1994 року), судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Відповідно до положень п.п. 1 п. 2 Розділу XII «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»від 7 липня 2010 року № 2453-VI стаття 43 Закону України "Про статус суддів" втрачає чинність з 1 січня 2011 року, тобто є діючою на момент виходу у відставку ОСОБА_1
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб у 2010 році був врегульований Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV.
Так, відповідно до п.п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації) сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом. Виплати, передбачені цим пунктом, не поширюються на виплати заробітної плати; виплати, пов'язані з тимчасовою втратою працездатності; регресні виплати.
Суд зазначає, що передбачена п. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" допомога виплачується конкретній особі, є адресною, тому з метою оподаткування на неї поширюється положення підпункту 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно з п. 6 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів до 01.01.2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 01.01.2012 року, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).
З огляду на зазначене, порядок оподаткування сум вихідної допомоги, виплачених ОСОБА_1 як у грудні 2010 року, так і у грудні 2011 року, визначається відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та іншого законодавства, чинного на момент виходу позивача у відставку в жовтні 2010 року.
Щодо нормативного регулювання порядку матеріального забезпечення суддів судом встановлено наступне.
Частиною 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів»визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Вказана норма була діючою на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки згідно п.п. 1 п. 2 Розділу XII «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини 1-4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів»втрачають чинність з 01.01.2012 року. Також згідно абзацу 6 пункту 1 розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів»статті 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення вводяться в дію з 1 січня 2012 року.
Норма щодо права судді на отримання вихідної допомоги при виході у відставку міститься у статті 43 Закону України «Про статус суддів», яка входить до Глави VIII «Матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів».
З огляду на зазначене, вихідна допомога судді при виході у відставку не входить до структури заробітної плати судді, а відноситься до державної матеріальної допомоги, яка має разовий характер.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо незалежності суддів, у Рішенні від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і законами, зокрема Законом України "Про статус суддів", що виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.
Отже, за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Також у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний суд України зазначив, що статтею 126 Конституції України закріплено основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів. Конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості. Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. Кожна держава, як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року N (94)12, має "забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе". Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя. Цей конституційний припис кореспондується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів", які передбачають, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків повинен бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Крім того, правова позиція Конституційного Суду України щодо неможливості звуження гарантій незалежності суддів міститься у рішенні № 4-рп/2007 від 18.06.2007 (справа про гарантії незалежності суддів), де зокрема, зазначено: «Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004. від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004)»(абзац третій пп. 3.4 п. З рішення).
Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що вихідна допомога судді у разі виходу його у відставку, виплата якої передбачена пунктом 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів», який є спеціальним у даних правовідносинах, є видом соціальної допомоги в розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і не підлягає оподаткуванню.
На підставі викладеного, сума утриманого податку з доходів фізичних осіб при виплаті вихідної допомоги ОСОБА_1 в сумі 19279,27 грн. має статус надміру сплаченого податку.
Відповідно до п.п. 43.3, 43.4 Податкового кодексу України, норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині порядку повернення суми утриманого податку, обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Судом встановлено, що позивачем дотримано вказану процедуру повернення надміру сплачених сум податку з доходів, заяву про повернення утриманого податку було подано до належного органу державної податкової служби та у визначені строки, однак відповідачем - Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби позивачу було безпідставно відмовлено в поверненні коштів.
Згідно п.19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та адміністративний позов підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 17, 50, 70, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, Апеляційного суду Харківської області про стягнення суми - задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області стягнути суму утриманого Апеляційним судом Харківської області податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги ОСОБА_1, перерахованої за платіжними дорученнями № 973 від 27.12.2010 року та № 360 від 16.12.2011 року у розмірі 19279.27 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят дев'ять) гривень 27 копійок з бюджету шляхом безспірного списання з рахунку 33219800700011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, код одержувача: 37999628, банк одержувача: ГУДКСУ у Харківській області, код банку одержувача: 851011 на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на поточний рахунок: № НОМЕР_2 у Держаному ощадному банку України ТВБВ №10020/0328 м. Харків пр. Московський, 89.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Бадюков Ю.В.