Справа № 240/2097/2012 р.
Номер провадження № 2/240/6/13 р.
09 січня 2013 року Олександрівський районний суд Донецької області у складі :
головуючого - судді Щербак Ю.В.,
при секретарі - Осадчій Л.В.,
за участі :
позивачки та відповідачки по зустрічному позову -ОСОБА_1
представника ОСОБА_1 -адвоката ОСОБА_2,
відповідача та позивача по зустрічному позову - ОСОБА_3
представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні в с. Олександрівка
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єкту нерухомості спільною сумісною власністю та поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
Позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом, вказуючи, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 17 липня 2010 року по серпень 2012 року .
Під час спільного проживання сторони придбали майно: житловий будинок з надвірними побудовами, розташований в АДРЕСА_1, м'який куточок, меблевий гарнітур у вітальню, холодильник "Samsung", телевізор " Rainford", люстру , європаркан, електричний чайник.
Угоди про добровільний поділ майна між сторонами не було досягнуто, тому позивачка просить визнати придбаний під час шлюбу будинок спільною сумісною власністю, визначивши право власності кожної із сторін на 1\2 частину будинку. Крім того, позивачка просить виділити їй телевізор, холодильник, люстру, європаркан та стягнути з відповідача судові витрати по справі.
ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, зазначивши, що на початку липня сторони припинили подружні стосунки і згодом розірвали шлюб. Під час шлюбу вони придбали наступне майно : жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1, телевізор, люстру, європаркан, електричний чайник., яке він просить визнати спільною власністю. Позивач по зустрічному позову просить визнати за ним право власності на наступне майно: 4/5 частини житлового будинку і телевізор.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала вимоги позовної заяви, пояснивши суду, що піж час шлюбу зі ОСОБА_3 вони придбали житловий будинок за договором купівлі-продажу від 8 грудня 2010 року. Покупцем в угоді зазначений ОСОБА_3 будинок був придбаний за спільні кошти, але батьки сторін також надали їм грошову допомогу. Облаштовуючи житло, сторони придбали гарнітур, меблевий куточок, холодильник, люстру, європаркан, чайник. Батьки сторін спільно вигодовували худобу і після її реалізації, допомагали молодій родині грошима.
Розлучившись, ОСОБА_1 виїхала зі спільного будинку, забравши європаркан. Інше спільне майно вона не має змоги поділити через заперечення колишнього чоловіка, який вважає придбане майно власністю своїх батьків.
Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені нею вимоги та вважає, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін як таке, що придбане ними під час шлюбу. Та обставина, що батьками сторін надавалась грошова допомога не створює для них юридичного права на частку в майні, бо допомога була надана добровільно на користь молодої сім'ї.
Представник піддав сумніву наданим ОСОБА_3 борговим розпискам від 6 жовтня 2010 року щодо обставин дарування йому батьками 380000 грн. на придбання спірного будинку та вважає за неможливе розцінювати їх як доказ укладеного договору дарування через відсутність належного оформлення, що є обов'язковою умовою договору дарування.
ОСОБА_3 підтримав заявлені ним вимоги зустрічного позову, пояснивши, що на придбання спірного будинку він отримав в дар від своїх батьків гроші в сумі 38000 гривень, що складає 4\5 частини будівлі, тому він вважає себе власником цієї частини в спільному майні. Щодо іншого спільного майна -люстри, електричного чайника та європаркана, ОСОБА_3 не заперечує визнати право власності на це майно за відповідачкою.
В частині позову щодо права власності на телевізор, позивач змінив заявлені ним вимоги, зазначивши в судовому засіданні, що це майно не є спільною сумісною власністю сторін, бо придбане за кошти, що є особистою власністю позивача .
ОСОБА_3 заперечував проти визнання наступного майна: м'якого куточка, меблевого гарнітуру, холодильника спільною сумісною власністю, пояснивши, що це майно було придбане його батьками для власних потреб та тимчасово було передане в користування сторонам.
Представник ОСОБА_3 підтримав заявлені ним вимоги, пояснивши, що м'який куточок, меблевий гарнітур, холодильник не є спільною сумісною власністю сторін, бо придбані за кошти батьків ОСОБА_3 і є їх власністю.
Телевізор був придбаний ОСОБА_3 в листопаді 2010 року за рахунок повернутого боргу, тому теж не є спільною сумісною власністю.
Представник не заперечує, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю сторін, але вважає, що виділяючи частку в цьому майні необхідно взяти до уваги обставини, що мають істотне значення. Зокрема, обставини дарування батьками особисто ОСОБА_3 грошової суми 38000 гривень на придбання житла, про що є розписки. Сам ОСОБА_3 та його батьки працювали та мали постійний дохід, в той час як ОСОБА_1 навчалась. З урахуванням наведеного та вартості будинку -48000 гривень, доля останньої в жилому будинку складає 1\5 частину. Європаркан ОСОБА_1 вже забрала. ЇЇ право власності на люстру та електрочайник не оспорюється.
Проаналізувавши зібрані докази, суд вважає, що позови підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 31 серпня 2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 17 липня 2010 року у виконкомі Новодонецької селищної ради м. Добропілля Донецькій області, актовий запис № 20.
Рішення набрало чинності 11 вересня 2012 року.
Від шлюбу сторони дітей не мають .
Як пояснили сторони в судовому засіданні, з часу розірвання шлюбу вони припинили спільне ведення господарства та проживали окремо.
Вирішуючи спір про поділ спільного майна подружжя, суд виходив з наступного.
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір про майно між подружжям , необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело та час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦПК України можуть будь -які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до п. 22 Постанови, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям.
Встановлено, що сторони мають наступне спільно нажите майно, що наявне на час припинення спільного ведення господарства і відповідно до якого немає спору щодо належності до сумісної власності подружжя:
- житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, вартістю 50000 грн., придбаний 8 грудня 2010 року за договором купівлі-продажу,
- європаркан, вартістю 2100 грн., придбаний 21 червня 2012 року,
- електричний чайник, вартістю 200 грн., люстра , вартістю 400 грн., що придбані під час шлюбу.
Сторони погодили між собою вартість зазначеного спільного майна.
Стосовно наступного спірного майна ( вартість якого погоджена зі сторонами):
- м'якого куточка, вартістю 5000 грн.,
- меблевого гарнітуру у вітальню, вартістю 1300 грн.,
- холодильника "Samsung", вартістю 3700 грн., суд перевірив доводи ОСОБА_3 щодо належності цього майна його батькам.
Так свідок ОСОБА_6 -мати відповідача пояснила, що дійсно після придбання жилого будинку сторони облаштовували житло. Купуючи меблі, в жовтні 2011 року, вони разом приїхали до магазину і свідок дала гроші на їх придбання. Меблі були придбані для молодої сім'ї. Свідок пояснила, що таким же чином був придбаний холодильник в січні 2011 року.
На доказ цих обставин суду надані товарний чек № 78 від 18 жовтня 2011 року на придбання меблів та накладну ПП ОСОБА_7 від 26 січня 2011 року на придбання холодильника ОСОБА_6
Позивачка ОСОБА_1 не заперечувала, що батьки колишнього чоловіка допомагали грошима на придбання меблів та холодильника але зазначила, що її батьки теж надавали грошову допомогу, крім того, сторони теж мали власні гроші.
Свідок ОСОБА_8 , яка працює в магазині ПП ОСОБА_7 .повідомила. що спірний холодильник був вибраний та оплачений сторонами по справі особисто.
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повідомили, що будучи знайомими, вони приходили до колишнього подружжя додому та підтвердили, що сторони під час шлюбу придбали меблі, холодильник, телевізор для свого користування.
Таким чином, суд вважає доведеним, що вищезазначені меблі та холодильник є спільною сумісною власністю подружжя, бо були придбані ними для влаштування свого побуту під час шлюбу. Встановлена обставина добровільної грошової допомоги батьками ОСОБА_3 не створює для них права власності з урахуванням мети придбання спірного майна та фактичного його використання.
Відповідно до п. 24 вищенаведеної Постанови, не належить до спільної сумісної власності майно, набуте на час шлюбу на підставі договору дарування.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що спірне майно було придбане для потреб молодої сім'ї, що не може свідчити про наявність договору дарування саме сину особисто.
Крім того, суду не були надані докази щодо фактичної оплати спірного майна в повному обсязі батьками ОСОБА_3
Щодо права власності на телевізор, суд прийняв до уваги пояснення свідка ОСОБА_11, про те, що він товаришує зі ОСОБА_3, який у 2010 році, до реєстрації шлюбу, надав йому в борг гроші на певний час. В листопаді 2010 року ОСОБА_3 попросив повернути гроші, які йому були необхідні для придбання телевізора. Через декілька днів телевізор дійсно був ним придбаний в м. Краматорську.
На доказ придбання телевізора, ОСОБА_3 надав інструкцію з гарантійним талоном , де є відмітка про продаж телевізора " Rainford" ОСОБА_3( підпис покупця) 25 листопада 2010 року в магазині «ХХI век" в м. Краматорську.
Відповідачка по зустрічному позову не змогла спростувати ці обставини, тому суд вважає, що спірний телевізор не можна вважати спільним майном подружжя як набуте за час шлюбу, але на кошти, що належали одному з подружжя особисто ( п. 24 Постанови).
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними,визначено ст.. 63 СК України.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відповідно до ч. 2,3 ст. 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, зокрема, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї
Позивач ОСОБА_3 зазначає, що має право на 4/5 частини спільного будинку, посилаючись на те, що отримав в дар від своїх батьків 38000грн. на його придбання. На доказ надана розписка від 6 жовтня 2010 року.
Відповідно до ст.. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ст.719 ЦК України, договір дарування має відповідну форму.
Суд вважає, що за формою -розписка та за її текстом -про зобов'язання ОСОБА_3 за надані гроші протягом року народити дитину, наданий письмовий доказ не є договором дарування.
Суд також приймає до уваги доводи позивача про те, що він отримував постійний дохід, на доказ якого надав довідку СТОВ «Золоті Пруди»про його заробітну плату за 2010 рік -в розмірі 15364,5 грн.
Суд вважає, що зазначений дохід не є значним, та з урахуванням дати придбання будівлі -8 грудня 2010 року і дати реєстрації шлюбу -17 липня 2010 року, ці обставини не можуть бути визнані істотними для збільшення частки позивача на спірну будівлю .
Вирішуючи спір про поділ майна, суд враховує досягнуту домовленість сторін про право власності ОСОБА_1 на європаркан, який вона вже отримала, електричний чайник та люстру, а також її клопотання про передачу холодильника.
Суд враховує, що ОСОБА_3 мешкає у спірному будинку( відповідно до зустрічного позову), тому вважає доцільним визнати за ним право власності на спірні меблі.
Зазначений розподіл відповідає інтересам сторін і враховує заявлені ними вимоги.
Керуючись ст.ст.60, 69-72 Сімейного Кодексу України та ст.ст. 10, 212, 214-215, 216 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єкту нерухомості спільною сумісною власністю та поділ спільного майна та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:
- житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1, вартістю 50000 грн.,
- м'який куточок, вартістю 5000 грн.,
- меблевий гарнітур у вітальню, вартістю 1300 грн.,
- холодильник "Samsung", вартістю 3700 грн
- люстру , вартістю 400 грн.,
- європаркан, вартістю 2100 грн.
- електричний чайник, вартістю 200 грн.
Визначити за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кожному по 1\2 частині вищезазначеного спільного житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами .
Поділити інше спільне сумісне майно сторін наступним чином:
визнати за ОСОБА_1 право власності на:
- холодильник "Samsung", вартістю 3700 грн.,
- люстру , вартістю 400 грн.,
- європаркан, вартістю 2100 грн.
- електричний чайник, вартістю 200 грн.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на :
- м'який куточок, вартістю 5000 грн.,
- меблевий гарнітур у вітальню, вартістю 1300 грн.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію різниці в частинах спільного майна в сумі 100 грн.
В інших частинах позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єкту нерухомості спільною сумісною власністю та поділ спільного майна та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 314 грн. та витрати на юридичну допомогу в розмірі 1000 грн, а разом -1134( одну тисячу сто тридцять чотири) гривні.
Рішення суду набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо скаргу не було подано.
Апеляційна скарга може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Олександрівський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя Щербак Ю.В.