донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
15.01.2013 р. справа №5009/3465/12
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддівЛомовцевої Н.В. Колядко Т.М., Скакуна О.А.
при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача 1:не прибув
від відповідача 2:не прибув
прокурора:Русланова Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуприватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області
на рішення господарського судуЗапорізької області
від21.11.2012р.
по справі№5009/3465/12 (суддя Хуторной В.М.)
за позовомЗапорізького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя
до приватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області
державного підприємства «Укрриба», м. Київ
провизнання договору недійсним та витребування майна
Запорізький міжрайонний екологічний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя до приватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області та державного підприємства «Укрриба», м. Київ про визнання договору зберігання державного майна з правом користування №01/12 від 03.01.2012р. недійсним та зобов'язання приватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області повернути державному підприємству «Укрриба» майно: гідротехнічну споруду (гребля земляна нагульного ставку інв. №465), що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Василівка у власність держави шляхом складання та підписання акту приймання-передачі державного майна.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. по справі №5009/3465/12 позовні вимоги задоволені.
Відповідач 1 з прийнятим рішенням господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. по справі №5009/3465/12 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підставами для скасування рішення суду апелянт зазначає порушення судом норм матеріального і процесуального права та вважає, що судом безпідставно не застосовано приписи статті 216, 217 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочину в частині складання додаткової угоди від 17.01.2012р. до договору та застосування двосторонньої реституції. Також скаржник зазначає, що господарський суд не звернув увагу на той факт, що прокурор не правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо управління майном, яке є предметом спірного договору.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання не прибули, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомили.
Представник позивача у судове засідання не прибув, причини невиконання вимог ухвали суду не повідомив.
У судове засідання прибув прокурор, який заперечував проти апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення залишити без змін та не заперечував проти розгляду справи без участі представників сторін.
Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутність представників позивача, відповідача 1 та відповідача 2 за наявними матеріалами справи, оскільки ухвалою про порушення апеляційного провадження у справі від 14.12.2012р. сторони було повідомлено про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши повноважних представників сторін, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
03.01.2012р. між державним підприємством "Укрриба" (поклажодавець, відповідач 2 у справі) та приватним підприємством "Адам" (зберігач, відповідач 1 у справі) укладено договір зберігання державного майна №01/12 (надалі договір зберігання), за умовами якого поклажодавець за участю представників уповноважених сторін передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання згідно акту приймання -передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставків, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" від 06.05.2003р. за №126/752 (пункт 1.1 договору зберігання).
Відповідно до пункту 2 договору зберігання, об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди включаючи ставкові рибоводні споруди, греблі, дамби, будівлі, насосні станції, пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, що перебуває в державній власності відповідно до пункту 1.1 договору.
Зазначене майно розташоване за адресою: Запорізька область, Василівський район, м. Василівка (пункт 1.3 договору зберігання).
За приписами пункту 1.4 договору зберігання, вартість переданого зберігачу майна визначається на підставі даних бухгалтерського обліку і відображається по кожному найменуванню (інвентарному номеру) в акті приймання - передачі майна, який є невід'ємним додатком до цього договору.
За змістом пункту 2.1. даного договору зберігач в 3-х денний строк з моменту укладання договору приймає від поклажодавця майно згідно з актом приймання-передачі.
Згідно з пунктом 4.1 договору зберігання, за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн., в т. ч. ПДВ, з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років з 03.01.2012р. по 03.01.2022р. (пункт 6.1 договору зберігання).
З матеріалів справи вбачається, що за актом приймання -передачі від 03.01.2012р. відповідачем 1 прийнято від відповідача 2 на зберігання нерухоме державне майно (гідротехнічні споруди) - гребля земляна нагульного ставку за інв. №465, балансовою вартістю 359317,7 грн. та залишковою станом на 31.12.2011р. - 46016,76 грн., яке розташоване за адресою: Запорізька область Василівський район, м. Василівка.
17.01.2012р. між приватним підприємством "Адам" та держанвим підприємством "Укрриба" укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна, за якою відповідно до статті 944 Цивільного кодексу України, поклажодавець надає згоду зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даного договору, а зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням відповідно до правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств, затверджених наказом Державного департаменту рибного господарства України від 13.01.2904р. №6.
За змістом пункту 1.2 додаткової угоди від 17.01.2012р., зберігач, тобто приватне підприємство «Адам», зобов'язався здійснювати оплату поклажодавцю за користування державним майном, зазначеним в акті приймання -передачі. Ціна за користування майном становить 948,57 грн., в т. ч. ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 14 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Предметом розгляду по даній справі є визнання недійсним договору зберігання від 03.01.2012р. та зобов'язання приватного підприємства "Адам" повернути державному підприємству "Укрриба" майно у власність держави.
Апеляційним судом встановлено, що державне підприємство «Укрриба» засноване на державній власності і підпорядковане Державному департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України.
Положенням «Про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», затвердженим наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68, одним із способів управління державним майном є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998р. За змістом пункту 2.4.1 цього Положення такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може передаватися в оренду.
Відповідно до спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003р. №126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», гідротехнічні споруди рибницьких ставів передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України та здійснено приймання-передача майна на баланс Державного підприємства «Укрриба».
Згідно плану приватизації та вищезазначеного спільного наказу Фонду державного майна та Міністерства аграрної політики України, гідротехнічні споруди, які є предметом спірного договору, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому - на баланс державного підприємства «Укрриба».
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
Згідно абз. 18 підпункту «г» пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію», приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема водосховища та водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи гідротехнічні захисні споруди.
Отже, об'єкти, які є предметом спірного договору, відносяться до захисних гідротехнічних споруд та мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації та передачі в оренду в силу статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання належить до двосторонніх договорів, тобто при оплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Зберігач, зокрема зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка у свою чергу, зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на зберігання майно і відшкодувати зберігачеві витрати, необхідні для зберігання майна, та збитки, завдані його властивостями, коли зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості.
Згідно приписів статті 944 Цивільного кодексу України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Для встановлення дійсної правової природи зберігання з наданням зберігачеві права користування поклажею необхідно насамперед встановити, на що були спрямовані воля і волевиявлення сторін, а також хто з сторін надав послугу. Так, за умовами договорів зберігання послуга надається зберігачем, яка оплачується поклажодавцем (власником чи іншим титульним володільцем майна), а за правилами договорів майнового найму - послуга оплачується наймачем, котрий користується майном.
Пунктом 1.2 додаткової угоди до договору зберігання державного майна від 17.01.2012 р. визначено, що зберігач зобов'язався здійснювати оплату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання -передачі. Ціна за користування майном становить 948,57 грн., в т. ч. ПДВ, яку зберігач повинен вносити до 14 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до пункту 8.2 будь-які зміни та доповнення до цього договору вносяться в письмовій формі в порядку, передбаченому чинним законодавством, і є невід'ємною частиною до договору.
Додатки до цього договору є його невід'ємною і складовою частиною. До цього договору додається акт приймання-передачі державного майна (пункт 9 договору).
В даному випадку, обов'язок по оплаті покладено на зберігача, що підтверджує позицію прокурора, що спірний договір по суті є договором оренди державного майна та законодавством України передбачені певні особливості укладання та виконання договору найму (оренди).
Таким чином, підписання додаткової угоди змінило природу спірного договору, тому неможливо застосовувати приписи статті 217 Цивільного кодексу України, як на тому наполягав заявник.
З приписів статей 759, 936, 944 Цивільного кодексу України вбачається, що на відміну від договору оренди, який укладається для надання орендареві права платного користування майном для здійснення своєї підприємницької діяльності з метою отримання прибутку від використання майна за його цільовим призначенням, договір зберігання майна укладається в інтересах поклажодавця з метою забезпечення схоронності майна у тому вигляді, в якому його було передано на схов і, за загальним правилом, не допускає користування майном зберігачем, а тим більше, не передбачає права зберігача на передавання майна у користування іншим особам.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Зазначене вище свідчить про те, що спірний договір є удаваним правочином, оскільки за своїм змістом фактично є довгостроковим договором оренди.
З урахуванням вказаного, а також того, що предметом вказаного договору є державне майно - гідротехнічні споруди, - до спірного договору повинні застосовуватись норми статті 287 Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна України».
За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.
Таким чином, ствердження апелянта щодо неправильного визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції щодо управління майном є необґрунтованими.
Відповідно до пункту 17 постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» у разі, коли орендодавцем є Фонд Державного майна України чи його регіональне відділення орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70 % до державного бюджету, 30 % державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.
Згідно статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють Кабінет міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна.
Недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі неотриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б до державного бюджету.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на те, що спірний правочин суперечить вимогам статей 4, 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та згідно частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 та статті 235 Цивільного кодексу України його слід визнати недійсним, як удаваний
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, а висновки суду про визнання недійним договору зберігання державного майна з правом користування №01/12 від 03.01.2012р. є обґрунтованими.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. по справі №5009/3465/12 підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених в постанові, а апеляційна скарга приватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Запорізької області - без задоволення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Адам», смт. Степногірськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. по справі №5009/3465/12 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р. по справі №5009/3465/12 - залишити без змін.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Н.В. Ломовцева
Судді: Т.М. Колядко
О.А. Скакун
Надруковано 6 прим.:
1. Позивачу;
2. Відповідачу;
3. Прокурору;
4. У справу;
5. ДАГС;
6. ГСДО