ум. ФЕОДОСІЇ _________________
Дело № 22-ц-1687-ф /2006 р. Головуючий першої інстанції
Пономаренко А.В. Судця доповідач Мамасуева. Л.О.
2006 року жовтня місяця 19 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії в складі:
Головуючого, судді: - Моісеєнко Т.І.
суддів : - Мамасуєвої Л.О., Іщенка В.І.
при секретарі : - Піцик Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчого комітету Ленінської селищної ради Ленінського району АРК про визнання недійсною приватизації квартири та свідоцтва про право власності і скасування його, з зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, виконавчому комітету Ленінської селищної ради Ленінського району АРК, орендного підприємства Керченського бюро технічної інвентаризації про визнання недійсною приватизації квартири, свідоцтва про право власності на квартиру, за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду АРК від 26.06.2006 року -
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконавчому комітету Ленінської селищної ради АРК про визнання недійсною приватизації квартири АДРЕСА_1, свідоцтва про право власності на вказану квартиру, виданого 19.06.1996 року на підставі розпорядження виконкому Ленінської селищної ради АРК заНОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_5 і ОСОБА_3. та скасування вказаного розпорядження .
Свій позов мотивують тим, що приватизація зазначеної квартири проведена з порушенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року, оскільки під час приватизації квартири вони були прописані у вказаній квартирі, приватизація була проведена без їх згоди і про неї позивачам стало відомо тільки у грудні 2005 року після смерті ОСОБА_5.
ОСОБА_3, звернулася до суду з зустрічним позовом, де просила визнати недійсною приватизацію вищевказаної квартири, розпорядження НОМЕР_1 Ленінської селищної ради АРК від 19.06.1996 року, свідоцтва про право власності на '/2 частку квартиру АДРЕСА_1, виданого на її ім'я. Просила зобов'язати ОП «БТІ" м. Керч онолювати запис про реєстрацію права власності за нею на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.
Свої вимоги мотивує тим, що заяви про приватизацію квартири ні вона, ні бабуся ОСОБА_5 не подавали і не мали намірів приватизувати зазначену квартиру. Вказане рішення прийняте без згоди її батьків, незважаючи на те. що вона була неповнолітньою.
Рішенням Ленінського районного суду АРК від 26.06.2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, виконкому Ленінської селищної ради Ленінського району АРК про визнання недійсною приватизації квартири та свідоцтва про право власності зі скасуванням його, і в зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1. ОСОБА_2, селищної ради Ленінського району АРК, ОП БТІ м. Керч АРК про визнання недійсною приватизації квартири, свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та скасування запису про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5 - було відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що при приватизації зазначеної квартири, порушення Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду » допущено не було.
На вказане рішення суду ОСОБА_1. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, б яких ставлять питання про скасування зазначеного рішення, як ухваленого з порушенням норм процесуального і матеріального права. Просили постановити нове рішення із задоволенням їх позовних вимог.
Апелянти вважають, що суд першої інстанції не надав об'єктивної оцінки обставинам, на яки посилалися сторони і неправильно застосував норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 року та Положення про порядок передачі квартир у власність громадян.
Апелянти вказують, що померла ОСОБА_5 не мала права на приватизацію спірної квартири, оскільки в неї не проживала і мала інше житло. Апелянти проживали і були зареєстровані у зазначеній квартири з самого початку, як отримали на неї ордер, однак приватизація квартири була проведена без їх згоди. Згоди на приватизацію житла на ім'я неповнолітньої доньки вони також не давали.
Відповідач по справі ОСОБА_4 додав до суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційні скарги, в яких вказує, що рішення суду першої інстанції правомірне, прийняте з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши наведені у скаргах доводи, заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін по справі, які з'явилися у судове засідання, представника відповідачів, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.303 Цивільного процесуального Кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно вимогам ст.309 Цивільного процесуального Кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що при приватизації зазначеної квартири, порушення Закону України «Про приватизацію державного фонду» допущено не було.
Однак з такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів.
З матеріалів справи вбачається, що згідно особовому рахунку за НОМЕР_2 складеного на квартиру за АДРЕСА_1 у квартирі мешкало та було зареєстровано по вказаній адресі четверо осіб, а саме ОСОБА_1, ОСОБА_2,ОСОБА_5 та ОСОБА_3.
Судом також встановлено, що 08.02.1996 року ОСОБА_1 з метою поліпшення житлових умов, був наданий ордер за НОМЕР_3 на право вселення в 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 , зі складом сім'ї : дружина ОСОБА_2, дочка ОСОБА_3 та мати ОСОБА_5.
6.08.96 року подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, знявшись з реєстрації у квартирі за АДРЕСА_1, вибули у квартиру АДРЕСА_2 і згодом приватизувавши, реалізували на свій розсуд і знов переселилися у спірну квартиру де були зареєстровані за згодою ОСОБА_3, яка вважала себе власником цієї квартири. При цьому заяви до відповідних органів про зміну складу сім'ї, включеної до ордеру , виданого на право вселення у квартиру АДРЕСА_2 подружжя не подавало.
Незважаючи на надання всім вказаним особам нового житла, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спірну квартиру не звільнили і до нової квартири не переїхали, що є порушенням вимог ст.66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов .
Крім того, 19.06.1996 року було прийняте розпорядження органу приватизації за НОМЕР_1 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я тільки ОСОБА_5 та неповнолітньої ОСОБА_3, незважаючи на те , що під час приватизації в квартирі були зареєстровані і мешкали інші особи, а саме : батьки ОСОБА_3.
При розгляді справи сторонами не було надано суду доказів про те. що бабуся ОСОБА_5 була піклувальником ОСОБА_3 і згоди батьків на приватизацію квартири на ім'я неповнолітньої доньки не було витребувано.
Встановлені факти свідчать про порушення позивачами під час приватизації спірної квартири, вимог ст.ст.58, 59 Житлового Кодексу України, вимог п.66 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Твердження апелянтів про те, що померла ОСОБА_5 не мала права приватизувати спірну квартиру оскільки в неї не мешкала, не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вона була зареєстрована за вказаною адресою, позивачами не ставилося питання про визнання її особою, що втратила право користування зазначеною квартирою або не набувшою права на житлову площу.
Викладене свідчить про порушення позивачами вимог ст.64 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки вони, отримавши іншу квартиру і реалізував своє право на приватизацію державного житла, мали квартиру за АДРЕСА_1 здати місцевому органу влади.
Крім того, при огляді у судовому засіданні приватизаційних документів на квартиру за АДРЕСА_1 вбачається, що вказані документі також видані з порушенням вимог Закону, а саме, заява про передачу в власність спірної квартири не має підпису керівника підприємства по обслуговуванню та ремонту житла, дата на неї значиться як. «15.06.90 року»., в той час як закон «Про приватизацію державного житлового фонду», вступив до законної сили 19.06.1992 року.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.З ст.309, 314, 316 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду АРК у м. Феодосії, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду АРК від 26.06.2006 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати розпорядження виконкому Ленінської селищної ради АРК за НОМЕР_1 від 19.06.1996 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_3.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 19.06.1996 року виконкомом Ленінської селищної ради АРК на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з часу його видачи.
Зобов'язати орендне підприємство Керченського бюро технічної інвентаризації скасувати запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та ОСОБА_3.
Рішення апеляційного суду набуває чинності з моменту його оголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня вступу в законну силу.
Судді:
Моісеєнко Т.І. Іщенко В.І.
Мамасуева Л.О.