Справа № 2а-1568/11/232
Головуючий у 1-й інстанції: Татаурова І.М.
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
15 січня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Боровицький О. А.
судді: Гонтарук В. М. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Староміському районі м.Вінниці на постанову Староміського районного суду м.Вінниці від 29 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Староміському районі м.Вінниці про перерахунок пенсії,
В квітні 2011 року позивач звернулася в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Староміському районі м.Вінниці про визнання відмови протиправною та зобов"язання здійснити перерахунок і виплату пенсії.
Постановою Староміського районного суду м.Вінниці від 29 квітня 2011 року позов задоволено, а саме: визнано протиправною відмову та зобов'язано відповідача перерахувати розмір пенсії позивача відповідно до ст.50, ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до розміру, не нижчого 6 мінімальних пенсій за віком і додаткової пенсії 50% мінімальної пенсії за віком, розмір якої становить розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом і виплатити позивачу недоплачену пенсію за період з 19.07.2010 року по 19.01.2011 року. В іншій частині позову - відмовлено. Постанову суду звернуто до негайного виконання.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення та отримує пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначену у відповідності до статтей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами 3-ї групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Згідно до частини 4 статті 54 вищевказаного Закону, встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 3-ї групи, щодо яких встановлено зв"язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Всупереч статтей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, Постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року, а не в розмірі, як того вимагає вказаний Закон.
З огляду на те, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Міністрів України №530 від 28.05.2008 року та Постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року відповідач не правомірно виплачував додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено статтями 50, 54 зазначеного Закону.
Своїми діями відповідач допустив звуження змісту та обсягу прав та свобод позивача, передбачених статтею 22 Конституції України, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.
На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.
При цьому, апеляційна інстанція не може погодитися з висновками суду в частині стягнення державного мита з відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 34 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"від 21.01.1993 року №7-93 Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації звільняються від сплати державного мита.
Таким чином, судом першої інстанції неправомірно стягнено з управління Пенсійного фонду України у Староміському районі м.Вінниці 3 грн. 40 коп. державного мита, а у відповідності пункту 1 статті 94 КАС України, судові витрати підлягають компенсуванню за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За частиною 1 статті 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині стягнення державного мита.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Староміському районі м.Вінниці задовольнити частково.
Постанову Староміського районного суду м.Вінниці від 29 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Староміському районі м.Вінниці про перерахунок пенсії, - змінити.
Абзац 4 постанови Староміського районного суду м.Вінниці від 29 квітня 2011 року виключити.
В решті постанову залишити без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий /підпис/ Боровицький О. А.
Судді /підпис/ Гонтарук В. М.
/підпис/ Драчук Т. О.