Справа № 1490/5431/12 18.12.2012 18.12.2012 18.12.2012
Справа № 22-ц/1490/3570/12 Суддя по 1 інстанції - Прохоров П.А.
Категорія 5 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.
Рішення
Іменем України
18 грудня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів - Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,
при секретарі судового засідання - Орельській Н.М.,
за участю :
- позивача ОСОБА_2 та його представника - ОСОБА_3,
- представника відповідача ТОВ «Пані Інтерфірма» - Соколовського О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Інтерфірма»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2012 року у справі за
позовом
ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Інтерфірма», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу, покладення зобов'язання повернути автомобіль, відшкодування майнової та моральної шкоди,
встановила:
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Інтерфірма» про визнання незаконним та скасування наказу, покладення зобов'язання повернути йому автомобіль, відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої незаконним утриманням автомобіля.
В обгрунтування позову посилався на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем в період з 2 квітня по 17 липня 2012 року, працюючи водієм 1 класу на автобусах усіх марок. Звільнився за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України.
Позивач вказував, що на належній правовій підставі, за нотаріально посвідченою довіреністю від ОСОБА_5, користується автомобілем УАЗ-469, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вказаний автомобіль в період робочого часу, як і інші працівники, які приїздять на власному транспорті, залишав на охоронюваній території з дозволу керівництва.
4 липня 2012 року його ознайомили з наказом № 37 від 4 липня 2012 року, яким генеральний директор заборонив випускати з території його автомобіль, як зазначено в наказі, в зв'язку із заборгованістю за стоянку більше 500 грн.
З автомобіля був знятий номер, а з баків злито весь бензин.
В зв'язку з нервовим потрясінням у нього стався серцевий напад і він 4 липня 2012 року з місця роботи був госпіталізований у лікарню, де перебував на стаціонарному лікуванні з 4 по 16 липня 2012 року. З 17 липня 2012 року звільнений за власним бажанням.
До теперішнього часу він знаходиться у тривожному стані, порушений його звичайний життєвий ритм, оскільки відповідач незаконно утримує майно, позбавляючи його можливості користуватися ним, тому він вимушений докладати значних зусиль для відновлення порушеного права.
Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що йому спричинена майнова та моральна шкода, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ № 37 від 7 липня 2012 року, зобов'язати відповідача повернути йому автомобіль, стягнути на відшкодування майнової шкоди 9 745 грн. та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що він є неналежним відповідачем, оскільки їх товариство для своєї діяльності орендує земельну ділянку у ТОВ «АТП -14827».
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано оскаржуваний наказ, зобов'язано відповідача повернути позивачеві вказаний автомобіль та стягнуто з відповідача на його користь 1118 грн. моральної шкоди. Відмовлено у задоволенні позову щодо відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що при вирішенні спору суд порушив норми матеріального права, просив його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач без належних правових підстав заволодів чужим майном, а тому правомірно визнав такі дії незаконними та зобов'язав його повернути це майно позивачу, який правомірно ним користується.
Крім того, суд першої інстанції вірно вважав, що підлягає відшкодуванню й моральна шкода, спричинена позивачу незаконними діями відповідача.
Проте, як на правову підставу вирішення спору, суд водночас послався як на норми цивільного, так і трудового законодавства.
Тоді як спір виник з цивільних правовідносин і підлягає вирішенню на підставі норм цивільного законодавства.
Так, статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 20 цього Кодексу (про захист права власності). В тому числі має право і на витребування майна з чужого незаконного володіння, як це зазначено у ст. 387 ЦК України (власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним).
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України підлягає відшкодуванню й моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Пані Інтерфірма» в період з 2 квітня по 17 липня 2012 року, працюючи водієм автобуса.
Згідно довіреності, виданої йому 26 січня 2010 року ОСОБА_5 та посвідченої приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, в його законному користуванні та розпорядженні знаходиться автомобіль УАЗ-469, 1984 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.
На вказаному автомобілі позивач приїжджав на роботу і в період робочого часу, як і інші працівники, з дозволу керівництва залишав на охоронюваній території відповідача.
Однак, з 4 липня 2012 року та по час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач безпідставно утримує у себе цей автомобіль, посилаючись на наявність заборгованості за стоянку.
За такого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що порушені права позивача підлягають відновленню.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного розгляду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд при вирішенні спору безпідставно послався на норми трудового законодавства, не можуть бути підставою для скасування рішення та відмови у задоволенні позову.
Так, відповідно до ст. 179 ЦПК України та п. 9 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предметом доказування під час судового розгляду є факти, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги чи заперечення, а не самі по собі посилання на певну норму закону, тому суд може самостійно змінити норму закону, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.
З врахуванням викладеного та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення районного суду слід змінити, виключивши з нього посилання на норми трудового законодавства, як на правову підставу вирішення позову, а також висновок про скасування наказу № 37 від 4 липня 2012 року.
Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Інтерфірма» задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 листопада 2012 року змінити, виключивши посилання на норми трудового права, як на підставу вирішення позовних вимог, а також висновок про скасування наказу генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю «Пані Інтерфірма» № 37 від 4 липня 2012 року. Вважати правовими підстави вирішення позовних вимог ОСОБА_2 норми ст. ст. 396, 387, ч. 1 ст. 1167 ЦК України.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: