Справа №1490/4414/12 18.12.2012 18.12.2012 18.12.2012
Справа № 22-ц/1490/2926/12 Суддя по 1 інстанції: Рум'янцева Н.О.
Категорія: 44 Суддя-доповідач апеляційного суду: Шолох З.Л.
Ухвала
Іменем України
18 грудня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів - Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В.,
при секретарі судового засідання - Орельській Н.М.,
за участю:
- прокурора Колибельникова І.Г.,
- представника позивача - Дудича В.В.,
- відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2012 року у справі за позовом
будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення,
встановила :
У листопаді 2011 року прокурор в інтересах будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва звернувся з позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення із кімнати АДРЕСА_2, без надання іншого житлового приміщення.
В обгрунтування позову вказував, що гуртожиток є власністю Міністерства оборони України й перебуває на балансі та оперативному управлінні будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва. Гуртожиток надається для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей.
Посилаючись на те, що відповідач не перебуває у трудових відносинах з військовою частиною і не являється військовослужбовцем, права на проживання в гуртожитку не має, просив про задоволення позову.
Представник будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2012 року позовні вимоги про виселення відповідача задоволено, постановлено виселити відповідача із займаного приміщення в гуртожитку. Відмовлено у задоволенні іншої позовної вимоги.
Додатковим рішенням того ж суду від 4 жовтня 2012 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 6, 127 ЖК жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватися для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 затверджене Примірне положення про гуртожитки, яким відповідно до ст. 131 ЖК, визначається порядок користування останнім.
Правовідносини щодо користування та забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей регулюється житловим законодавством та Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 3 серпня 2006 року № 1081.
На виконання п. 4 цього порядку, наказом Міністра оборони України 24 березня 2008 року за № 113 затверджена Інструкція щодо організації надання житлової площі у гуртожитках Збройних Сил України ( зареєстрована МЮ України 15 квітня 2008 року за № 305/14996).
Розділом 7 цієї Інструкції передбачені підстави виселення із гуртожитку.
Зокрема, особа, яка звільнена з військової служби в запас або у відставку і має вислугу менше ніж 10 років у календарному обчисленні, підлягає виселенню із гуртожитку з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім, випадків, передбачених чинним законодавством (п.7.1). Крім того, підлягають виселенню із гуртожитку без надання іншого житлового приміщення колишні члени сім'ї військовослужбовця, особи, засуджені до позбавлення волі за вироком суду тощо (пункти 7.2- 7.3).
Згідно із частинами 1-2 ст. 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівник і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселились в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Як вбачається із матеріалів справи, будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва є самостійною юридичною особою та структурним підрозділом Міністерства оборони України, що здійснює управління будинком гуртожитку для малосімейних військовослужбовців та членів їх сімей, яке перебуває у нього балансі й знаходиться по проспекту Миру, 62 -а в м. Миколаєві.
У 1985 році кімната НОМЕР_1 в зазначеному гуртожитку була надана батьку відповідача - ОСОБА_5, який перебував у трудових відносинах з військовою частиною А-1739, працюючи крановиком.
До складу членів його сім'ї входило чотири особи, в тому числі і відповідач, який на той час був малолітнім.
15 червня 1999 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради № 276 від 28 травня 1999 року отримав ордер на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю із трьох осіб (він, дружина, донька) (а.с. 35). В зв'язку з чим вони з гуртожитку виселились.
Відповідач, якому у 1999 році виповнилося 21 рік, до складу членів їх сім'ї не ввійшов і, як він зазначає, на квартирному обліку не перебуває.
Однак, починаючи з 10 серпня 1995 року і по 19 квітня 2000 року працював каменярем у військовій частині А-1739, тому залишився проживати у гуртожитку, як особа, яка перебувала у трудових відносинах з цією установою (а.с. 5).
З 19 квітня 2000 року він був звільнений з роботи по п. 7 ст. 36 КЗпП України, в зв'язку із засудженням до позбавлення волі строком на 4 роки.
З 20 квітня 2000 року по 20 квітня 2004 року перебував у місцях позбавлення волі, а після звільнення знову був поселений в кімнату НОМЕР_1 на підставі талону до тимчасового ордера № 18 від 20 травня 2004 року, оскільки згідно із п.7 ч.3 ст. 71 ЖК України за ним зберігалося право на житлове приміщення протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання (а.с. 9).
В зазначеній кімнаті проживає до теперішнього часу, проте в трудових відносинах з будь-якою військовою частиною або на військовій службі не перебуває.
З 2005 року перебуває на диспансерному обліку в Миколаївському міському протитуберкульозному диспансері, інвалідності не має (а.с 34).
Отже, задовольняючи позовні вимоги про виселення відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що жиле приміщення в гуртожитку було надано йому як працівнику військової частини. В зв'язку з вчиненням злочину та засудженням до позбавлення волі він був звільнений з роботи по п. 7 ст. 36 КЗпП України, тому втратив право на проживання у гуртожитку. Суд прийшов до вірного висновку про його виселенню без надання іншого житлового приміщення на підставі ч.2 ст. 132 ЖК України та п.7.2 Інструкції.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права у зв'язку з розглядом справи у його відсутність, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зазначене не призвело до неправильного вирішення справи (ч.3 ст. 309 ЦПК України).
До категорії осіб, зазначених у ст. 125 ЖК України, які не можуть були виселені без надання іншого житлового приміщення, відповідач не відноситься.
Враховуючи викладене, колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: