Дата документу Справа № 11-1752/12
Єдиний унікальний №0828/240/12 Головуючий в 1 інст. Нестеренко Т.В.
Провадження №11/778/86/13 Доповідач в 2 інст. Алейніков Г.І.
Категорія ч.1 ст.115 КК України
14 січня 2013 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області в складі
головуючого Алейнікова Г.І.,
суддів Булейко О.Л., Дадашевої С.В.,
при секретарі Кричмаржевськом А.В.,
за участю прокурора Кметь А.Г.,
засудженої ОСОБА_2,
розглянула в м.Запоріжжя у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2012 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.Владимирівка Якимівського району Запорізької області, громадянка України, з неповною середньою освітою, розлучена, не працююча, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3, до затримання проживала за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судима,
засуджена за ч.1 ст.115 УК України, із застосуванням ст.69 КК України, до 2 років позбавлення волі.
Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2 залишений попередній -у вигляді тримання під вартою. Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 21 листопада 2011 року.
Вирішена доля речових доказів по справі.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_2 визнана винною, та засуджена за те, що вона, 20 листопада 2011 року, приблизно о 23-20 год., знаходячись в кімнаті кухні будинку АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки зі своїм батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, з мотивів особистих неприязних відносин, які раптово виникли, діючи умисно, з метою скоєння вбивства останнього, взяла ніж, який знаходився на кухонному столі та нанесла ним один удар в ліву частину грудної клітини ОСОБА_3, тим самим заподіяла потерпілому тілесні ушкодження, які кваліфікуються, згідно висновку судово-медичної експертизи №605 від 27 грудня 2011 року, як тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого на місці злочину настала смерть потерпілого, тим самим ОСОБА_2 умисно вбила ОСОБА_3
В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи обставин справи, доведеність вини та юридичну кваліфікацію дій ОСОБА_2, просить вищезазначений вирок суду, в частині призначеного покарання, скасувати, та постановити новий вирок відносно ОСОБА_2, і призначити останній покарання за ч.1 ст.115 КК України у вигляді 9 років позбавлення волі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 вину на досудовому слідстві не визнавала, скоїла тяжкий злочин, має посередню характеристику з місця проживання, а тому в матеріалах справи відсутні жодні пом'якшуючі покарання обставини, що унеможливлює призначити ОСОБА_2 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.115 КК України
В запереченнях на апеляцію засуджена ОСОБА_2, посилається на законність та обґрунтованість вироку суду, і просить апеляцію прокурора залишити без задоволення, а вирок суду -без змін.
У судовому засіданні апеляційної інстанції суд заслухав доповідь судді щодо вироку, ким і в якому обсязі він оскаржений та основних доводах апеляції, прокурора, який підтримав апеляцію та наполягав на її задоволенню; засуджену ОСОБА_2, яка заперечувала проти задоволення апеляції. У відповідності з вимогами ст.362 КПК України 1960 р., суд надав учасникам процесу право виступити з промовою у судових дебатах, в тому числі і засуджуй ОСОБА_2, право виступити з останнім словом, в якому вона просила вирок суду залишити без змін..
Перевіривши матеріали справи, колегія судів вважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
При розгляді справи в апеляційному суді ОСОБА_2 визнала, що вона дійсно знаходилась в нетверезому стані, взяла в руки кухонний ніж та нанесла ним удар в область серця своєму батьку, який від отриманої рани помер.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_2 у скоєнні злочину зазначеного у вироку, засновані на доказах досліджених у судовому засіданні, належним чином оцінених судом, і є обґрунтованими.
Суд дав правильну оцінку дослідженим доказам по справі, належним чином мотивував у вироку свої висновки, та вірно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.1 ст.115 КК України.
Доведеність вини й кваліфікація дій засудженої ніким із учасників процесу не оспорюються.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що призначене покарання засудженій ОСОБА_2 із застосуванням ст.69 КК України, не відповідає вимогам ст.65 КК України та роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких суд, при призначенні покарання, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_2 раніше не судима (т.1 а.с.288-289), має постійне місце проживання, де характеризується посередньо (т.1 а.с.286-287, 290, 292), на утриманні має малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.291). Проте, остання скоїла злочин, який відповідно до ст.12 КК України, віднесений до категорії особливо тяжкого, свою вину у скоєному злочині, як на досудовому, так і на судовому слідстві визнавала частково.
Відповідно до п.8 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або не призначення обов'язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Суд першої інстанції даних вимог закону не врахував, та призначив покарання засудженій ОСОБА_2 із застосуванням положень ст.69 КК України, без належного вмотивування у вироку своїх висновків до цього.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції, в частині призначеного покарання, підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку з призначенням їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років.
Керуючись ст.ст.362, 365, 366, 378, 379 КПК України 1960 р., колегія суддів
апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Вирок Якимівського районного суду Запорізької області від 09 листопада 2012 року у відношенні засудженої ОСОБА_2 за ч.1 ст.115 КК України, в частині призначеного покарання, скасувати.
Призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.115 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі.
Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_2, до вступу вироку в законну силу, залишити попереднім - у вигляді тримання під вартою. Строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 21 листопада 2011 року.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом одного місяця з моменту проголошення вироку, а особам, які утримуються під вартою -в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку через Апеляційний суд Запорізької області.
Головуючий
судді