Провадження № 22-ц/774/531/13 Справа № 412/11369/12 Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С.О. Доповідач - Осіян О.М.
Категорія 27
«09»січня 2013 року м. Дніпропетровськ
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.
суддів - Глущенко Н.Г., Колодяжної Н.Є.,
при секретарі - Надтока А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
Позивач звернувся до суду із позовом, в якому вказував на те, що 10 січня 2009 року він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 84 520 грн., що на той час еквівалентно 10 565 доларів США, про що 10 січня 2009 року сторони уклали договір позики, який підписали свідки. Згідно вказаного договору відповідач зобов'язався повернути грошові кошти до 01 вересня 2009 року із нарахування 2% щомісяця. Відповідач до зазначеного строку грошові кошти не повернув, в зв'язку з чим позивач зазнав моральної шкоди, яку оцінює на суму 8 500 грн. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 84 446 грн., 2 % щомісячно від простроченої заборгованості у сумі 70 935 грн., судовий збір у розмірі 1638,81 грн., та моральну шкоду в розмірі 8 500 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та задоволення позову посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено без врахування обставин у справі та вимог законодавства.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції частково скасувати із наступних підстав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що 10 січня 2009 року сторони уклали договір позики, згідно якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 84 520 грн. та зобов'язався повернути вказану суму до 01 вересня 2009 року із нарахуванням 2% щомісяця.
Сторони в судовому засіданні не заперечували, що вказаний договір був укладений між ними, але відповідач вказав, що передачі грошових коштів не було, а його борг перед позивачем виник із договору підряду, який був укладений 23 травня 2008 року. Цей факт підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснили, що вони були присутніми при підписані договору позики, але передачі грошових коштів не бачили.
Суд враховував вимоги закону щодо вчинення правочинів - ст. 202,234,626,647 ЦК України, та вказав, що правочин сторони вчинили без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Посилаючись на вимоги ст.60, ч. 1 ст. 61 ЦПК України щодо обставин, визнаних сторонами, обов'язку доказування, суд не прийняв до уваги доводи ОСОБА_2, оскільки вони нічим об'єктивно не підтверджені.
Врахувавши вказане, суд вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки правовідносини, що виникли між сторонами пов'язані із договором підряду, а не із договором позики. Крім того копія договору позики та оригінал договору позики мають суттєві розбіжності.
Але із такими висновками суду щодо відмови у стягненні суми боргу та процентів погодитись не можна, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства та встановленим обставинам у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦПК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у
власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
А статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із матеріалів справи 10 січня 2009 року сторони уклали договір позики, згідно якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 84 520 грн., а відповідач зобов'язався повернути вказану суму до 01 вересня 2009 року з нарахуванням 2% щомісяця. Ця форма договору відповідає вимогам ст.1047 ЦК України.
Сторони в судовому засіданні не заперечували, що вказаний договір був укладений та підписаний ними.
Заперечення відповідача про те, що факту передачі грошових коштів не було, а його борг перед позивачем випливає із договору підряду, який був укладений 23 травня 2008 року не можна прийняти до уваги, оскільки записи на зворотній стороні договору підряду щодо розрахунку вартості матеріалів та підрядних робіт зроблені самим відповідачем і ці записи не підтверджені позивачем.
Факт укладення договору позики підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в судовому засіданні пояснили, що вони були присутніми при підписані договору позики. Про те, що відповідач заперечував безгрошовість позики при підписанні договору, та вказував на борг за договором підряду свідки не зазначали.
Оскільки відповідачем не надано достовірних доказів, які б спростовували договір позики, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог відповідно до умов укладеного між сторонами договору та вимог ст.ст.1046,1048,1049 ЦК України.
Із відповідача підлягає стягненню саме сума боргу вказана у договорі - 84520 гривень, оскільки валютою позики визначена гривня, а тому немає підстав для визначення суми позики еквівалентно до долара США. Оскільки сторони визначили у договорі, що гроші передаються із нарахування процентів у розмірі 2% щомісячно, а період заборгованості складає 42 повних місяці - із 10.01.2009 року до 30.08.2012 року, а тому загальна заборгованість за процентами у грошовому виразі за цей період складає 70 996,8 гривень (2 % в місяць від 84520 становлять 1690,4 гривень Х 42 місяці = 70 996,8 грн.). В межах заявлених позовних вимог про стягнення загальної суми процентів 70935 гривень за 42 місяці саме ця сума підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Пропорційно до розміру задоволених вимог 155455 гривень на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 1554,55 гривень, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.
Оскільки відшкодування моральної шкоди за договором позики не передбачено законодавством, а також і самими сторонами у договорі, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог ст.ст.23,1167 ЦК України. У зв'язку із чим рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно залишити без змін.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що наявні підстави для часткового скасування судового рішення, передбачені ст.309 ЦПК України, та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року скасувати в частині відмови у стягненні суми боргу та процентів.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу -84 520 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот двадцять) гривень, проценти за користування кредитом 70 935 (сімдесят тисяч дев'ятсот тридцять п'ять) гривень, а також понесені судові витрати у розмірі 1554 гривні 55 копійок.
Рішення набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів із моменту проголошення.
Судді: