Копія
Постанова
Іменем України
Справа № 2а-3784/11/0101
09.11.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Кукти М.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Алушта Автономної Республіки Крим на постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Цурцев В.М.) від 22.02.2012 у справі № 2а-3784/11/0101
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)
до Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта Автономної Республіки Крим (вул.В.Хромих, 12, м.Алушта, Автономна Республіка Крим, 98500)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни",
Постановою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2012 заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Алуштинського міського суду від 27.09.2011 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим про зобов'язання здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання, зобов'язання нарахувати та сплатити недоплачену щомісячну соціальну допомогу, як дитині війни, - задоволено.
Постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27.09.2011 скасовано.
Позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачене підвищення до пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державну соціальну допомогу, що виплачується замість пенсії, передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком встановленого частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", за період з 01.03.2011 до 23.07.2011, з урахуванням виплаченого за вказаний період.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40грн.
Не погодившись з постановою суду, відповідач: Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14.06.2011 №3491-VI, який набрав законної сили 19.06.2011, внесені зміни, якими встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявності фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" від 06.07.2011 №745, яка набрала законної сили 23.07.2011, розмір доплати до пенсії "дітям війни" складає 49,80грн.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Відповідач обґрунтував заяву про перегляд постанови суду за нововиявленими обставинами тим, що Рішенням Конституційного Суду України по справі №1-11/2012 від 25.01.2012 №3-рп/2012 встановлено, що забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється, виходячи з фінансових можливостей держави. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Згідно пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі - 49,80грн. Саме в таких розмірах відповідачем проводилися виплати позивачу.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось позивачу не в повному обсязі.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 19, 21, 22, 92, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), статтями 28, 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), №26-рп/2008 від 27.11.2008 (справа про збалансованість бюджету).
Право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Зміна законодавства з 23.07.2011 та інше тлумачення Конституційним Судом України норм права по застосуванню підзаконних актів, зокрема, постанов Кабінету Міністрів України, не відноситься до правовідносин, що виникли раніше.
Задовольняючи заяву про перегляд постанови суду за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у постанові Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27.09.2011 не наведено мотивів, з яких судом не було застосовано пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530, яка відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підлягала застосуванню. При цьому підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами суд першої інстанції вказав пункт 5 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами може бути рішення Конституційного Суду України щодо нормативно-правового акта, застосованого судом при вирішенні справи, якщо судове рішення не виконано.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.
При цьому згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
- істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
- встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;
- встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;
- скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;
- встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Тобто, пунктом 5 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість перегляду за нововиявленими обставинами лише на підставі встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.
Разом з тим, Конституційним Судом України у своєму Рішенні по справі №1-11/2012 від 25.01.2012 №3-рп/2012 не визнавав неконституційності будь-якого закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.
Нововиявленою обставиною є юридичний факт який:
- передбачений нормами права і тягне виникнення, зміну або припинення правовідносин;
- має істотне значення для правильного вирішення даної конкретної справи, тобто якби така обставина була відома суду під час прийняття судового рішення, то вона обов'язково вплинула б на остаточні висновки суду;
- існував на момент звернення заявника до суду з позовом і під час розгляду справи судом;
- не міг бути відомий ані особі, яка заявила про це в подальшому, ані суду, що розглядав справу.
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що у встановленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, тобто, поява яких свідчить про те, що в момент розгляду предмет доказування був визначений неправильно.
Таким чином, нововиявленими вважаються обставини, які об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи, не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі. Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.
Не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилається особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені судом.
Також, не можуть вважатись нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами.
Підставою для перегляду судового рішення не можуть бути обставини, які могли бути встановлені судом при вирішенні даної справи за умови виконання ним вимог процесуального законодавства.
Відповідно до статті 247 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
При цьому, прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається.
Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору, за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Суд вправі переглянути судове рішення за нововиявленими обставинами лише в тих межах, в яких ці обставини впливають на суть рішення.
Доводи відповідача щодо незазначення судом першої інстанції мотивів незастосування норми пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №530, яка відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі №1-11/2012 від 25.01.2012 №3-рп/2012 підлягала застосуванню, не мають ознак нововиявлених обставин, встановлених статтями 245, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, а мають ознаки оскарження судового рішення, оскільки відповідача не влаштовує результат розгляду справи.
Обрання заявником такого способу захисту, як подача заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами при відсутності нововиявлених обставин в розумінні статей 245, 248 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставним, оскільки жодна з осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть вимагати перегляду судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі.
За таких обставин, заява відповідача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не підлягала задоволенню, тому висновок суду першої інстанції про її задоволення є помилковим.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
Все вищеперелічене є підставою для скасування судового рішення в порядку пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про залишення заяви відповідача про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною десятою статті 183-2, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, частиною другою статті 205, статтями 206, 212, 245-253, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим на постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2012 у справі № 2а-3784/11/0101 задовольнити частково.
2. Постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2012 у справі № 2а-3784/11/0101 скасувати.
3. Заяву Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Алуштинського міського суду від 27.09.2011 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м.Алушта АР Крим про зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченого підвищення до пенсії, залишити без задоволення.
4. Постанову Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 27.09.2011 у справі № 2а-3784/11/0101 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає в порядку частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис М.В. Кукта
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна