"19" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/40400/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
за участю: секретаря Хомініч С.В.
представника позивача -Равлюка Т.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року у справі №2а-1634/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Колійні ремонтні технології»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Львові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Колійні ремонтні технології»до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Львові задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.08.2010 №0002691552/0, від 10.09.2010 №0002691552/1, від 22.11.2010 №0002691552/2 та №0003441552/2.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби 12.06.2012 року звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 10.07.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скаргах доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №761/152/33133794 від 19.07.2010, складеного за результатом камеральної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Колійні ремонтні технології»за листопад 2008 року, грудень 2008 року, та червень 2009 року, та результатом адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення 02.08.2010 №0002691552/0, від 10.09.2010 №0002691552/1, від 22.11.2010 №0002691552/2, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2428943,00грн., у тому числі 2313279,00грн. основного платежу та 115664,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, та 22.11.2010 №0003441552/2, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2874,00грн., у тому числі 2737,17грн. основного платежу та 136,86грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог, зокрема, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ПП. «ВКФ Ін вест Сервіс Компані»та ТОВ «Евербест». При цьому, податковий орган виходив з безтоварності спірних господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача виробничих потужностей, виробничих приміщень, майна, транспортних засобів та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.
В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
У справі, яка розглядається, попередні судові інстанції дійшли висновку, що наявність у платника податку -позивача -виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.
Судами попередніх інстанції надана правильна правова оцінка позиції податкового органу на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених фактичних обставин справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.
Так, встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків.
При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
Наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду про реальність господарських операцій з придбання позивачем товару, оскільки останні не ґрунтуються на доказах, а ґрунтуються на припущеннях без повного та всебічного з'ясування цього питання.
З метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару, зокрема щодо передачі товару від продавця до покупця, досліджувати первинні бухгалтерські документи.
Вказані обставини мають суттєве значення для правильності вирішення даного спору, проте, судами попередніх інстанції не досліджені.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: _______________________Т.М.Шипуліна
Судді: _______________________Л.І. Бившева
_______________________А.М. Лосєв