Справа № 2а/2570/3983/2012
09 січня 2013 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Клопот С.Л.
суддів: Баргаміна Н.М.
Непочатих В.О.
при секретарі - Шевченко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та просить визнати неправомірним та скасувати рішення від 03.12.2012 року № 661-12 ДМСУ про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати ДМСУ прийняти рішення стосовно нього, про оформлення документів щодо надання статусу біженця в Україні або додаткового захисту.
Свої вимоги мотивує тим, що рішення відповідача № 661-12 від 03.12.2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушує його право на отримання притулку (статусу біженця) в Україні, гарантоване ст.26 Конституції України. Вважає, що висновки відповідача є поверхневими, не об'єктивними та такими, що грубо порушують його права, передбачені міжнародними нормативними актами та чинним законодавством України.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Від позивача надійшла до суду заява, в якій він просить розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача та третьої особи в заяві від 09.01.2013 р. просить розглядати справу без її участі, свою позицію виклала в запереченнях, які є в матеріалах справи.
Суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи для реалізації ними права судового захисту своїх прав та інтересів. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2012 року громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Управління ДМС України у Чернігівській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Причиною звернення за захистом в Україні, вказав, що побоюється стати жертвою переслідувань з боку представників угрупування «Аль-Шабааб» через підозру його у шпигунстві та нестабільне життя в Республіці Сомалі.
17 грудня 2012 року позивач отримав повідомлення № 66 від 12.12.2012 року, що стосовно нього прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надано роз'яснення про порядок оскарження вказаного рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 передбачено, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Під час розгляду особової справи шукача притулку, органом міграційної служби встановлено відсутність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки позивачем не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Крім того, є обґрунтовані підстави вважати, що позивач має ознаки особи, яка відповідно до пункту 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) є економічним мігрантом.
Так, пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Частиною сьомою статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.
Статтею 10 Закону визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виписані у статті 6 Закону.
Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку та досліджено інформацію про країну походження, у зв'язку з чим з урахуванням імперативних приписів статті 6 Закону суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Клопот С.Л.
Судді: Баргаміна Н.М.
Непочатих В.О.