Справа № 2а-6853/09/1770
27 листопада 2012 р. 12год. 00хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Дудар О.М.,
судді Жуковська Л.А., Махаринець Д.Є.,
за участю секретаря судового засідання Сисун Н.В., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:
представник позивача: ОСОБА_1,
представник відповідачів: Левенда О.П.,
представник третьої особи: не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
доДержавної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області,
про перерахунок і виплату заробітної плати, вихідної допомоги, щомісячного грошового утримання та компенсації втрати частини доходів,
ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державна судова адміністрація України, Державне казначейство України про стягнення недонарахованої та невиплаченої суми заробітної плати та щомісячного грошового утримання за період з 01.06.2005 по 09.10.2008, вихідної допомоги при звільненні у відставку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заробітна плата, грошове утримання та вихідна допомога при звільненні у відставку виплачувалися позивачу з порушенням вимог чинного законодавства.
Позивачем під час розгляду справи неодноразово подавалися заяви про уточнення і збільшення позовних вимог, про уточнення і зменшення позовних вимог, про зменшення позовних вимог, з урахуванням яких позивач остаточно просила суд стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області 284860,95грн., а саме:
- недоплачену за період з 01.06.2005 по 09.10.2008 заробітну плату в сумі 83450,70грн.;
- щомісячне грошове утримання в сумі 67171,11грн.;
- вихідну допомогу при звільненні у відставку в сумі 124272,72грн.;
- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2006, 2007 роки в сумі 9966,42грн.
У ході розгляду справи судом було змінено процесуальний статус Державної судової адміністрації України з третьої особи на відповідача, а також здійснено заміну третьої особи Державного казначейства України на Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області.
Представник позивача у судовому засіданні зменшені позовні вимоги підтримала та пояснила суду, що з 17.03.1986 ОСОБА_3 працювала суддею Сарненського районного суду Рівненської області, в листопаді 1998 року була обрана безстроково суддею Рівненського міського суду. Рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Рівненської області від 30.03.2000 ОСОБА_3 було присвоєно другий кваліфікаційний клас судді. Станом на 01.04.2004 вона набула право на відставку та щомісячне довічне грошове утримання. Враховуючи стаж роботи, ОСОБА_3 виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 25 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з квітня 2006 року - у розмірі 30 відсотків. Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 №534-VI позивача звільнено з посади судді у відставку. Вказала, що відповідачем не в повному обсязі було проведено нарахування та виплату заробітної плати і відповідно щомісячного грошового утримання, вихідної допомоги при звільненні у відставку, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, чим порушено вимоги статтей 126, 130 Конституції України, статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ (далі - Закон №2862-ХІІ), постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 N514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 N865 "Про оплату праці суддів" (далі - Постанова N865). Відповідно ст.14 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 №3018-ІІІ (далі - Закон №3018-ІІІ), однією із гарантій самостійності судів та незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних нормативних актів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів. Згідно з Постановою №865 посадові оклади суддів встановлювалися у певній відповідності до розміру мінімальної заробітної плати. 31.12.2005 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №1310 (далі - Постанова №1310), якою доповнено Постанову №865 від пунктом 4-1, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться". Вказала, що прийняття зазначених змін є протиправним. Внаслідок цих змін, нарахування посадового окладу і загалом заробітної плати, а відповідно щомісячного грошового утримання та вихідної допомоги ОСОБА_3 здійснювалося без урахування росту мінімальної заробітної плати, що на думку позивача є незаконним. Зауважила, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 у справі за позовом ОСОБА_5 до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007, визнано протиправним та скасовано п.4-1 Постанови №865. Постановою Окружного адміністративного суму міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 "Питання оплати вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органі державної влади і органів місцевого самоврядування та судів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. №1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865" та п.4-1 Постанови №865. Просила зменшені позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідачі позовні вимоги не визнали повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях.
Представник відповідачів у судовому засіданні підтримала подані заперечення та пояснила суду, що Постановою №865 затверджені схеми посадових окладів керівників і суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6 у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Постановою №1310 доповнено Постанову №865 пунктом 4-1, згідно з яким мінімальна заробітна плата для обчислення посадових окладів суддів встановлена у розмірі 332,00грн. і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати не провадиться. Постанова Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007, на яку посилається позивач, скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2011. Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі за позовом ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865" та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено - скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Таким чином, рішення судів, на які посилається позивач, є скасованими, а тому відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог про стягнення недонарахованої та недоплаченої заробітної плати. Оскільки розмір щомісячного грошового утримання прямо залежить від розміру заробітної плати працюючого судді, то відповідно позовні вимоги щодо стягнення недоплаченого грошового утримання є також безпідставними. Зазначила, що вихідна допомога була нарахована та виплачена ОСОБА_3 повністю, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами. Щодо стягнення матеріального допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2006-2007 роки, вказала, що ця позовна вимога є безпідставною, оскільки позивач не зверталася до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області з відповідною заявою. Крім того, зауважила, що видатки на утримання суддів, відповідно до ст.ст.120, 121 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону №3018-ІІІ, визначаються у Державному бюджеті України, фінансування здійснювалося на підставі відповідних кошторисів та помісячних розписів видатків, в межах річної суми видатків, передбаченої в бюджеті на поточний фінансовий рік. Державна судова адміністрація України здійснює матеріально-технічне забезпечення діяльності суддів загальної юрисдикції і як головний розпорядник бюджетних коштів відповідно до вимог Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов'язання та провадити видатки тільки в межах бюджетних асигнувань. Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності бюджетного призначення. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду. Матеріальне забезпечення суддів здійснювалось з урахуванням фінансових ресурсів доходної частини Державного бюджету України та в межах бюджетних асигнувань. Просила у задоволенні позову відмовити повністю.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду третя особа повідомлена судом належним чином.
Судом не визнавалася обов'язковою участь третьої особи у судовому засіданні. За таких обставин суд вважає за можливе вирішити спір без її участі.
Заслухавши представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що наказом відділу юстиції Рівненського облвиконкому від 17.03.1986 №28-к обрану суддею ОСОБА_3 зараховано до штату Сарненського районного народного суду з 17.03.1986.
11.05.1995 ОСОБА_3 сесією Рівненської обласної ради народних депутатів обрано головою Сарненського районного суду.
19.11.1998 ОСОБА_3 обрана суддею Рівненського міського суду безстроково - постанова Верховної Ради України від 19.11.1998 №250-XIV.
30.03.2000 ОСОБА_3 присвоєно другий кваліфікаційний клас судді - рішення кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Рівненської області від 30.03.2000.
З 01.04.2004 судді ОСОБА_3 встановлено щомісячне грошове утримання у розмірі 80% - наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України від 26.04.2004р. №29-к.
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації України від 10.04.2006 №39-к щомісячне грошове утримання судді ОСОБА_3 збільшено на 2%, що становитиме 84%.
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації України від 02.04.2007 №35-к щомісячне грошове утримання судді ОСОБА_3 збільшено на 2%, що становитиме 86%.
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації України від 07.04.2008 №40-к щомісячне грошове утримання судді ОСОБА_3 збільшено на 2%, що становитиме 88%.
18.09.2008 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Рівненського міського суду Рівненської області - постанова Верховної Ради України від 18.09.2008р. №534-VІ.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Згідно з ч.1 ст.130 Конституції України забезпечення фінансування та створення належних умов для функціонування судів і діяльності суддів покладено на державу.
Відповідно до п.3, пп.21 п.4 та п.6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 №14 (чинного на час виникнення спірних відносин), основними завданнями Державної судової адміністрації є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників апарату судів. Державна судова адміністрація виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління.
Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя на час виникнення спірних правовідносин визначався Законом №2862-ХІІ. Стаття 11 цього Закону передбачає незалежність суддів, яка, серед іншого, забезпечується їх матеріальним і соціальним забезпеченням відповідно до їх статусу.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №2862-ХІІ заробітна плата суддів складається: з посадового окладу, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, премій та інших надбавок.
Частиною 2 статті 44 Закону №2862-ХІІ встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 Закону №2862-ХІІ окладу у співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.
30.06.2005 Кабінет Міністрів України, у межах своїх повноважень, прийняв постанову №513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" (далі - Постанова №513) та постанову №514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України" (далі - Постанова №514), якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України. Вказані постанови набрали чинності з 1 червня 2005 року.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами ст.44 Закону №2862-ХІІ. Лише 03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №865, якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, привівши оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону №2862-ХІІ співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Згідно з додатком 6 Постанови №865 посадовий оклад судді міського суду становив 8 розмірів мінімальної заробітної плати.
Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог ч.2 ст.44 Закону №2862-ХІІ, не привів оклади суддів усіх судів України у відповідність до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав Постанові №865 чинності з 1 січня 2006 року.
Внаслідок цього, з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року оклади суддів не відповідали вимогам ст.44 Закону №2862-ХІІ, що є порушенням конституційного права на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, а також порушенням конституційних гарантій щодо незалежності суддів.
Таким чином, позивач набула права на підвищення посадового окладу з 1 червня 2005 року у розмірі 8 мінімальних заробітних плат.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у період з 01.06.2005 по 31.12.2005 заробітна плата судді ОСОБА_3 виплачувалася з урахуванням посадового окладу, не приведеного у відповідність до встановленого співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України, визначеним Постановою №514.
Відповідно до ч.1 ст.43 Закону №2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Згідно з ч.4 ст.43 цього ж Закону, судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 25.08.2005 №94, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2005 за №1314/11594, (чинного на момент спірних правовідносин), розмір заробітної плати судді для обчислення суми щомісячного довічного грошового утримання визначається виходячи з посадового окладу, премії, доплати за кваліфікаційний клас, надбавки за вислугу років та інших надбавок, які встановлені законодавчими актами і є обов'язковими для виплати суддям, які працюють на відповідній посаді. Розмір посадового окладу визначається відповідно до законодавчих актів і дорівнює посадовому окладу судді, який працює на відповідній посаді в цей час.
Таким чином, у зв'язку з неправильним визначенням позивачу розміру посадового окладу з 01.06.2005 по 31.12.2005, їй відповідно не правильно нараховувалося та виплачувалося й щомісячне грошове утримання.
При цьому, суд не бере до уваги заперечення відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань та призначень для виплати заробітної плати та інших виплат суддям, виходячи з такого. Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-ІV, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права. Так, при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, під час судового розгляду знайшло підтвердження порушення законних прав та інтересів позивача щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання у період з 01.06.2005 по 31.12.2005.
Поряд з цим, 31.12.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1310, згідно з якою Постанову №865 доповнено пунктом 4-1, за змістом якого розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332,00грн. і надалі при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007, було визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 Постанови №865. У цій частині судові рішення були залишені в силі постановою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009. Суди прийшли до висновку, що Кабінетом Міністрів України, який перебрав на себе функцію законодавця, були встановлені протиправні обмеження щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів залежно від розмірів мінімальної заробітної плати на день ухвалення нормативно-правового акта з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати.
Крім того, положення п.4-1 Постанови №865 було визнано незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-174 від 21.05.2008, яка набрала законної сили 19.08.2009 згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.
Щодо постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2008, якою було визнано незаконними положення п.4-1 Постанови №865, суд зазначає наступне.
13 квітня 2011 року Вищим адміністративним судом України було розглянуто в касаційному порядку зазначену вище постанову суду та винесено відповідну постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до Кабінету Міністрів України, третіх осіб - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, - про визнання незаконними та скасування актів відмовлено.
Так, постановою Вищого адміністративного суду України встановлені наступні обставини: "У статті 6 Конституції України міститься правова норма, згідно з якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів. Збереження існуючого статусу суддів, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності суддів. Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону України "Про статус суддів" спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення. Згідно зі статтею 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, що б досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та №865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки №2-6). Постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 повинна була набрати чинності з 01 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою, постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332грн. Іншою постановою від 31 грудня 2005 року №1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови від 03 вересня 2005 року №865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01 вересня 2005 року Законом України "Про державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Як видно зі Схем посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів кількість розмірів мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу суддів складає від 8,5 до 12,5, що значно перевищує розміри мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а також розмір посадових окладів багатьох працівників установ, які фінансуються з державного бюджету. Також оклад голови загального апеляційного суду області становить 11 розмірів мінімальної заробітної плати, або 3652грн., а посадовий оклад судді цього ж суду - 9 розмірів мінімальної заробітної плати, або 2988грн. Різниця у розмірах вказаних посадових окладів складає менше ніж 20 відсотків, а тому, оклад судді є більшим ніж 80 відсотків від посадового окладу голови суду.
Крім того, у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначених постанов збільшено оклади суддям та головам судів більш як у шість разів.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про статус суддів" суддям, які мають кваліфікаційні класи, що встановлюються залежно від посади, стажу, досвіду роботи і рівня професійних знань, нараховуються доплати до посадових окладів. Наявність у законодавстві таких гарантій відповідає Європейської хартії про закон "Про статус суддів" стосовно права суддів на винагороду в залежності від стажу, обсягу і характеру посадових обов'язків судді.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 не скасовуються і не змінюються, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо.
Також вони не передбачають будь-якої заборони щодо застосування до грошових доходів суддів, як і до доходів інших громадян, механізму їх підвищення шляхом індексації відповідно до положень Закону України "Про індексацію грошових доходів громадян".
Таким чином, Кабінет Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів."
Щодо постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 Постанови №865, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
28 липня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва переглянуто за нововиявленими обставинами постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Кабінету Міністрів України, третьої особи Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про скасування постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 року та винесено постанову, якою зазначену постанову Печерського районного суду від 19.03.2007 в частині визнання протиправними та скасування пункту 4-1 Постанови №865 скасовано, і в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
Зазначеною постановою встановлені обставини, аналогічні обставинам, викладеним в постанові Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011.
01.03.2012 ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2011 залишено без змін.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Отже, на думку суду, твердження позивача про те, що прийняття змін до Постанови №865, а саме п.4-1, є протиправним, оскільки наслідком цього стало нарахування посадового окладу і загалом заробітної плати та щомісячного грошового утримання без врахування мінімальної заробітної плати, є необґрунтованими та безпідставними.
Таким чином, у період з 01.01.2006 по 09.10.2008 заробітна плата судді ОСОБА_3 виплачувалися з дотриманням вимог чинного законодавства, прав та інтересів позивача відповідачами порушено не було.
Відповідно до ч.3 ст.43 Закону №2862-ХІІ судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Оскільки розмір щомісячного грошового утримання та вихідної допомоги прямо залежить від розміру заробітної плати працюючого судді, то відповідно позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення недоплаченого щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 09.10.2008 та вихідної допомоги є так само необґрунтованими, як і вимоги про стягнення недоплаченої за цей же період заробітної плати.
Згідно з абз.1 пп.2 п.2-1 Постанови №865 суддям у разі надання відпустки виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до ч.5 ст.44 Закону №2862-ХІІ, а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати.
Отже, для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2006 та 2007 роках позивачу слід було звернутися до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області із відповідними заявами для надання такої допомоги.
Проте, з вказаною заявою ОСОБА_3 не зверталася, а відтак будь-які підстави для виплати їй допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2006 та 2007 роках були відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову щодо зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_3 недонараховані і невиплачені заробітну плату та щомісячне грошове утримання за період з 01.06.2005 по 31.12.2005. При цьому, задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині шляхом зобов'язання відповідачів провести нарахування та виплату відповідних сум, суд враховує вимоги чинного законодавства, згідно з якими саме на відповідачів покладено обов'язок проводити такі нарахування у конкретному розмірі, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу, на якого законодавством покладено відповідні повноваження.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Рівненській області нарахувати ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату та грошове утримання за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України виплатити ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату та грошове утримання за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Дудар О.М.
Жуковська Л.А.
Махаринець Д.Є.