12 грудня 2012 року (о 12 год. 05 хв.) Справа № 0870/9124/12 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Батрак І.В.
за участю секретаря Батечко М.Д.
за участю представників позивача Яковенко С.В., Шулякової М.В.
за участю представника відповідача Радової С.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крісті АГ»
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення
У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Крісті АГ» (далі - ТОВ «Крісті АГ», позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя, відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог посилаються на Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) та Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - ЦК України). Зокрема представник позивача зазначає, що ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Інтербазіс» за червень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 20.04.2012 № 941/22-12/30801921. Вказує, що позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307, згідно з яким орган державної податкової служби визначив суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 10 500,00 грн. за основним платежем та штрафні санкції у сумі 1,00 грн. та зобов'язав ТОВ «Крісті АГ» з урахуванням штрафних санкцій сплатити на бюджетний рахунок суму податкового зобов'язання у розмірі 10 501,00 грн. Позивач не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням. Вказує, що у періоді, який перевірявся, ТОВ «Крісті АГ» мало законні фінансово-господарські відносини з ТОВ «Компанія Інтербазіс». Зазначене підприємство постачало товари і вони були отримані ТОВ «Крісті АГ», відбувалось транспортування товарів, між підприємствами проведені розрахунки за відвантажений товар у безготівковій формі, про що свідчать банківські виписки. Отже, ТОВ «Крісті АГ» на законних підставах скористалось правом на податковий кредит. Зазначає, що за законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини. На підставі викладеного, просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила. Зазначає, що позивачем не надано до перевірки документи, які підтверджують транспортування товару, а саме не надано товарно-транспортної накладної до видаткової накладної № 1604 від 16.06.2011. Крім того, до перевірки не надано довіреності на отримання товару, посвідчення про відрядження, подорожні листи. На момент перевірки позивачем не надано доказів подальшої реалізації товару, що отриманий саме від ТОВ «Компанія Інтербазіс». Посилається, шо ТОВ «Компанія Інтербазіс» здійснювало діяльність, яка має ознаки фіктивності, спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди. Зазначає, що у ТОВ «Компанія Інтербазіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичної адресою, операції купівлі-продажу вказують на відсутність реальності здійснення операцій. Таким чином, перевіркою встановлено, що задекларований податковий кредит ТОВ «Крісті АГ» по контрагенту ТОВ «Компанія Інтербазіс» за червень 2011 року у сумі 10 500,02 грн. сформований неправомірно. На підставі викладеного, просить суд у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Крісті АГ» відмовити в повному обсязі.
На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.
Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Крісті АГ» (ідентифікаційний код 30801921) є юридичною особою, яка зареєстрована 29.02.2000 Виконавчим комітетом Запорізької міської ради, про що свідчить Довідка № 24/4098 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва Акт від 15.03.2012 № 35/23-4/37194178 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Інтербазіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 09.07.2010 по 21.12.2011.
З Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 15.03.2012 № 35/23-4/37194178 вбачається, що в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) за період з 09.07.2010 по 21.12.2011 між TOB «Компанія» Інтербазіс» та його контрагентами, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків. Враховуючи те, що у TOB «Компанія» Інтербазіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, згідно до частини 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначені операції купівлі-продажу вказують на відсутність реальності здійснення операцій. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 09.07.2010 по 21.12.2011, які підпадають під визначення пп. а, пп. б п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 ПК України.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 17.04.2012 № 204, згідно з пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Крісті АГ» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Інтербазіс» за червень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 20.04.2012 № 941/22-12/30801921 (далі - Акт).
З Акту вбачається, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Крісті АГ» п.198.1, п. 198.2 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 10 500,00 грн., в тому числі за червень 2011 року у сумі 10 500,00 грн.
У зв'язку з неявкою посадових осіб для підписання Акту, вказаний Акт надіслано позивачу поштою рекомендованим листом з повідомлення про вручення.
На підставі Акту та виявленого порушення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 100 501,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 10 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307 було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, проте листом Державної податкової служби України від 16.08.2012 № 439/0/61-12/01102115 податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 08.05.2012 № 0000422307 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги, залишені без змін, а скарга - без задоволення.
Судом встановлено, що 17.05.2011 між ТОВ «Компанія Інтербазіс» (постачальник) та ТОВ «Крісті АГ» (покупець) укладено договір № 104 на поставку продукції (товару), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець оплатити і прийняти продукцію (товар) технічного призначення.
Відповідно до п. 1.2. вищезазначеного Договору розвернута номенклатура (асортимент) продукції (товару) вказується в накладних на кожну поставку і є невід'ємною його частиною.
Продукція (товар) поставляється в кількості згідно накладних, що додаються (п. 2.1. Договору). Перевезення продукції зі складу продавця здійснюється за рахунок покупця (п.3.5. Договору).
Із матеріалів справи вбачається, що постачальником товару ТОВ «Компанія Інтербазіс» виписано покупцю товару ТОВ «Крісті АГ» наступні податкові та видаткові накладні:
- видаткова накладна № 1604 від 16.06.2011, податкова накладна від 16.06.2011 №1604 на загальну суму 20 171,15 грн., в т.ч. ПДВ 3361,86 грн. (номенклатура товару - перемикач П2Н2ПГ-15К П «5», тримач ДП 50-II П «5», тримач ДПК-I-2 П «5», тримач ДПК-I-3 П «5», тримач ДПК- II-2 П «5», тримач ДПК- II-10 П «5», діод Д132-50-16 У2).
- видаткова накладна № 2101 від 21.06.2011, податкова накладна від 21.06.2011 №2101 на загальну суму 42 828,96 грн., в т.ч. ПДВ 7138,16 грн. (номенклатура товару - перетворювач манометричний ПМИ-2, перетворювач манометричний ПМТ-2).
Відповідно до вищезазначених податкових та видаткових накладних загальна сума ПДВ становить 10 500,02 грн., яка виходячи з матеріалів справи була включена позивачем до складу податкового кредиту за червень 2011 року.
Факт оплати позивачем придбаного товару підтверджується платіжним дорученням від 15.07.2011 № 99 на загальну суму 20 171,15 грн., в т.ч. ПДВ 3361,86 грн. та платіжним дорученням від 15.07.2011 № 100 на загальну суму 42 828,96 грн., в т.ч. ПДВ 7138,16 грн.
Факт транспортування товару (перетворювачів) згідно видаткової накладної від 21.06.2011 № 2101 підтверджено товарно-транспортною накладною № 06213. Відповідно до пояснень представника позивача товар згідно видаткової накладної від 16.06.2011 № 1604 був перевезений особистим транспортом позивача, а довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей надані контрагенту при отриманні товару.
В подальшому придбаний позивачем товар був реалізований, про що свідчать наявні в матеріалах справи документи, а саме договір від 05.01.2001 № 63 на поставку продукції (товару), додаткова угода № 43 від 11.10.2010 до договору на поставку продукції № 63 від 05.01.2001, видаткова накладна № 0119 від 21.06.2011, податкова накладна від 24.05.2011 №33, довіреність серії АА № 025336 на отримання товарно-матеріальних цінностей від 20.06.2011, видаткова накладна № 0126 від 25.06.2011, податкова накладна від 25.06.2011 №54, довіреність серії АА № 025244 на отримання товарно-матеріальних цінностей від 15.06.2011, платіжні доручення № 11880 від 24.05.2011, № 14883 від 23.06.2011, № 18237 від 25.07.2011, № 18387 від 26.07.2011, № 20712 від 11.08.2011, договір поставки від 25.05.2011 № 110322 про закупівлю товарів за державні кошти, видаткова накладна № 0120 від 22.06.2011, податкова накладна від 22.06.2011 № 49, довіреність № 4966 від 22.06.2011, платіжне доручення № 9075 від 22.08.2011.
Оскільки ТОВ «Крісті АГ» вважає, що податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 № 0000422307 прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя всупереч обставинам справи та діючому законодавству, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.
Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи з приписів вищевказаних норм, податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (робіт, послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортна накладна, платіжні доручення), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, торгівельна діяльність. Складені контрагентами податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки. Крім того, відповідачем не було спростовано факт наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в нього свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.
Щодо твердження відповідача про те, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Компанія Інтербазіс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є недійсними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України. Такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочинів та визнання їх такими, що укладені без наміру настання правових наслідків. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на фактах, що викладені в Акті перевірки, проте належних доказів, що підтверджують викладені у ньому обставини, суду надано не було, а тому твердження відповідача щодо нікчемності правочинів є лише його припущенням.
Отже, угоди, укладені між ТОВ «Крісті АГ» та ТОВ «Компанія Інтербазіс», не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. До того ж, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами вказаних угод.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Як встановлено ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, зобов'язання контрагента позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентом.
Позиція вищих судових інстанцій (Верховного та Вищого адміністративного судів) по питанню відповідальності субєктів господарювання вже давно є сталою та полягає у тому, що платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення. Аналогічні висновки надавав і Європейський суд по правам людини, зокрема у справах «Інтерсплав проти України» та «БУЛВЕС АД проти Болгарії».
Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновки, зроблені відповідачем в Акті, є необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановленого Актом порушення, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку
Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст. ст. 161-163, 167 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби № 0000422307 від 08.05.2012.
Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крісті АГ» з Державного бюджету України судові витрати в розмірі 107,30 (сто сім гривень тридцять копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Батрак