м.Вінниця
25 грудня 2012 р. Справа № 2а/0270/5015/12
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання: Яковенка Дмитра Олександровича,
представників позивача: Пукас С.М., Цибульського В.В.,
представників відповідача: Самборик Н.С., Лудан І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: фермерського господарства "Вільне"
до: Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції
про: визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось фермерське господарство «Вільне» до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання фермерським господарством «Вільне» вимог податкового законодавства при обчисленні податку на додану вартість за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року складено акт №664/2201/30279251 від 31 липня 2012 року.
На підставі цього акту податковим органом 09 серпня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 102531 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими, адже господарством не допускалося порушення, що наведене у пункті 123.2 статті 123 Податкового кодексу України. Відтак, податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, слід визнати нечинним та скасувати.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись при цьому на обставини, що викладені у позовній заяві.
Представники відповідача заперечували проти адміністративного позову, мотивуючи заперечення тим, що висновки податкового органу в частині необхідності донарахування господарству штрафних (фінансових) санкцій є обґрунтованими, а тому податкове рішення №0000282201 прийнято правомірно.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, суд встановив наступне.
У період з 24 липня по 30 липня 2012 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання фермерським господарством «Вільне» вимог податкового законодавства при обчисленні податку на додану вартість та використання податкової пільги з податку на додану вартість за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт №664/2201/30279251 від 31 липня 2012 року (а.с. 28-66).
У цьому акті зафіксовано порушення фермерським господарством вимог пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством неправомірно використано податкову пільгу по податку на додану вартість в розмірі 102531 гривень, в тому числі за липень 2010 року на суму 83561 гривень та за вересень 2010 року на суму 18970 гривень.
Виявлене в ході перевірки порушення полягало у тому, що для здійснення господарської діяльності фермерське господарство «Вільне» використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшли державної реєстрації.
Відтак, на думку податкового органу, при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, фермерське господарство втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких незареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації господарство до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Натомість, сума реалізованої продукції, що вирощена господарством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та відображатись у загальній декларації.
На підставі акта перевірки №664/2201/30279251 від 31 липня 2012 року, керуючись положеннями пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією 09 серпня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000282201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 102531 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 10).
Також суд встановив, що підставою для проведення перевірки та донарахування господарству штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 102531 гривень слугував акт про результати перевірки Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції з питань організації контрольно-перевірочної роботи відділу податкового контролю за період з 01 вересня 2009 року по 10 травня 2012 року, оформлений 31 травня 2012 року Державною податковою службою у Вінницькій області. У цьому акті, зокрема, йдеться про безпідставне незастосування Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією до фермерського господарства «Вільне» штрафних санкцій за порушення ним пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.
Даючи правову оцінку прийнятому податковому повідомленню-рішенню, суд зважає на таке.
Оскільки штрафна (фінансова) санкція застосована до позивача внаслідок безпідставного, на думку податкового органу, використання суб'єктом господарювання податкової пільги, тому судом досліджувались як висновки щодо порушення господарством пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», так і посилання на порушення пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.
Так, пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.
Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
В ході проведеної перевірки податковим органом встановлено, що для здійснення господарської діяльності фермерське господарство використовувало земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації. Таким чином, орган державної податкової служби дійшов висновку, що при використанні у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди на які не пройшли державної реєстрації, фермерське господарство «Вільне» втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість в частині таких незареєстрованих договорів. Тобто, при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість по скороченій декларації фермерське господарство «Вільне» до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставах договорів оренди, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у декларації, по якій відбуваються розрахунки з бюджетом.
Відтак, перевіряючим зроблено висновок, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими у органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно. Оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, тому позивач неправомірно скористався податковою пільгою.
Разом з тим, суд встановив, що розрахунок суми, яку господарство безпідставно, на думку податкового органу, включило до спеціальної декларації, проведено простим арифметичним способом на підставі поданих господарством відомостей.
Проте, суд критично оцінює такі висновки податкового органу, враховуючи наступне.
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.
Аналогічні положення продубльовані у статті 18 Закону України "Про оренду землі". Так, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Аналізуючи наведені норми, суд погоджується із тим, що договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні бути зареєстрованими у встановленому законодавством порядку.
Однак, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.
Так, пунктом 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Пунктом 8-1.7 статті 8-1 згаданого Закону визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24 УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.
Як встановлено судом, позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалося.
Крім того, перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.
Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.
Разом із тим, суду незрозумілий алгоритм визначення податковим інспектором, що проводив перевірку, кількості та якості сільськогосподарської продукції, вирощеної та реалізованої на земельних ділянках, що використовувались орендарем на умовах договорів оренди землі, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, оскільки лише при врахуванні таких показників можливо вірно здійснити розрахунок суми, яку необхідно було включити до загальної декларації.
Крім того, незрозумілим є метод визначення податковим органом загального розміру площі землі та відповідно визначення вартості отриманої на ній сільськогосподарської продукції.
При цьому судом встановлено, що перевіряючим не досліджувалися середній показник врожайності на тій чи іншій земельній ділянці, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках тощо.
З огляду на викладене, використана податковим органом методика вирахування податкового зобов'язання (в тому числі й штрафних санкцій) не може бути застосована, оскільки не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому її застосування не узгоджується із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України. Відтак, суд дійшов висновку, що податковий інспектор не міг правильно здійснити розрахунок суми реалізованої продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів, не врахувавши при цьому зазначених вище показників.
Таким чином, суд вважає помилковою позицію податкового органу щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми, яку необхідно було внести до загальної декларації, із загальної суми доходу, отриманого позивачем у періоді, що перевірявся, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення №0000282201 від 09 серпня 2012 року належить скасувати.
На переконання суду, податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, підлягає скасуванню також з підстави необґрунтованих висновків податкового органу щодо порушення господарством пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, адже цією нормою передбачено застосування до порушника штрафних санкцій за використання ним сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання. Однак, суд встановив, що фермерське господарство не використовувало кошти, що не були сплачені до бюджету внаслідок використання податкової пільги, не за призначенням чи всупереч умовам чи цілям її надання. При цьому, суд критично оцінює посилання представників відповідача на те, що в даній нормі словосполучення «використання не за призначенням» слід розуміти як необхідність внесення коштів не до спеціальної, а до загальної декларації, оскільки таке трактування є помилковим.
Разом з тим, суд звертає увагу на тому, що акт індивідуальної дії не можливо визнати нечинним, оскільки така вимога може стосуватися виключно нормативно-правового акта чи окремих його положень.
З огляду на викладене, на підставі статті 11 КАС України, з метою надання повного захисту правам та інтересам позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним податкове повідомлення-рішення, що оскаржується.
З приводу розподілу судових витрат суд звертає увагу на лист Вищого адміністративного суду України №2135/11/13-11 від 21 листопада 2011 року, яким роз'яснено особливості застосування частини 1 статті 94 КАС України. Так, у листі, зокрема, зазначено, що з урахуванням положень підпункту 3 пункту 9 розділу 6 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Відтак, з урахуванням частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача з Державного бюджету України слід стягнути судовий збір в розмірі 1025,31 гривень шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000282201, прийняте Могилів-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією 09 серпня 2012 року.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фермерського господарства "Вільне" судовий збір в розмірі 1025,31 гривень шляхом його безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович