вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
30 листопада 2012 р. (12 год. 41 хв.) Справа №2а-10595/12/0170/19
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю., секретар судового засідання Устінова І.В., представника відповідача Калінчук К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Обставини справи: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0017711702 від 17.09.2012р. щодо донарахування податку на додану вартість у розмірі 9824,19 грн., з яких 6549,69 грн. - ПДВ та 3274,5 грн. - штрафні санкції. Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки № 5276/17-2/НОМЕР_2 від 03.09.2012р., які були покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на податковому законодавстві України. Зокрема, позивач стверджує, що усі дані, що відображались у податковій звітності, базуються виключно на підставі договору, первинних та інших документах, що складались з дотриманням законодавства України.
Позивач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримував з підстав, наведених у позові, та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, обґрунтованість своєї позиції виклав у письмових запереченнях на позов (а.с. 70).
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши думку представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.
Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби у зв'язку з прийняттям такого повідомлення -рішення.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.
Судом встановлено, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, який зареєстрований виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 06.02.2004 року.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 взятий на облік платника податків 11.02.2004р. за реєстраційним номером 11680та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ НОМЕР_1 від 06.10.2008р.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 являється фізичною особою-підприємцем, суб'єктом господарювання та зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
З 20.08.2012р. по 27.08.2012р. відповідно до наказу ДПІ в м. Сімферополі «Про проведення документальної позапланової перевірки СПД-ФО ОСОБА_2» № 1684 від 16.08.2012р., повідомлення про проведення документальної перевірки ; 442/17-2 від 16.08.2012р. на підставі ст. 20 розділу І, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОК НОМЕР_2) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ПП «Скипер» (ЄДРПОУ37081677) за період з 01.01.2012р. по 30.06.2012р., за результатами якої складено акт перевірки № 5276/17-2/НОМЕР_2 від 03.09.2012р. (а.с.10-27).
Згідно із висновками наведеного вище акту, встановлені порушення п. 198.6 ст. 198 розділу IV, п. 201.1 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 завищено податковий кредит на загальну суму 6549,69 грн., у т.ч. по періодах: за січень 2012р. у сумі 6549,69 грн.
Висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення № 0017711702 від 17.09.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податком на додану вартість в сумі 6549,69 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3274,50 грн.
Не погодившись із податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0017711702 від 17.09.2012р., позивач звернувся до суду щодо його оскарження.
Перевіряючи правомірність винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.
Як слідує з акту перевірки, відповідач дійшов до наведеного вище висновку по взаємовідносинам, які позивач мав у перевіреному періоді з контрагентом - ПП "Скипер" у зв'язку з тим, що підрозділами ДПС в АР Крим складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2012р. по 30.06.2012р., поміж іншого по ПП «Скипер» (код ЄДРПОУ 37081677) від 06.04.2012р. № 25/22/37081677. Згідно акту встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання зокрема ПП «Скипер» до реальних вигодо набувачів за період з 01.01.2012р. по 30.06.2012р. Також не підтверджена реальність проведених господарських зокрема ПП «Скипер» з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. Також в акті зазначено, що ПП «Скипер» не мало реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) в зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.
Суд з вказаними висновками відповідача не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.
Як свідчать матеріали справи, 01.11.2011р. між ПП «Скипер» (Продавець) та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених в договорі, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, відповідно накладної, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. (а.с. 28-29).
Фактичне здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується:
- видатною накладною від 31.01.2012р. № 221 на поставку постачальником ПП «Скипер» одержувачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 товару, ціна за який без ПДВ 13885,96 грн., ПДВ 2777,19 грн., всього з ПДВ 16663,15 грн. (а.с. 31);
- видатною накладною від 31.01.2012р. № 222 на поставку постачальником ПП «Скипер» одержувачу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 товару, ціна за який без ПДВ 18862,50 грн., ПДВ 3772,50 грн., всього з ПДВ 22635 грн. (а.с. 30);
- податковою накладною, виписаною ПП «Скипер» № 306 від 31.01.2012р. на загальну суму з ПДВ 22635,00 грн., в т.ч. ПДВ 3772,50 грн. (а.с.97);
- податковою накладною, виписаною ПП «Скипер» № 307 від 31.01.2012р. на загальну суму з ПДВ 16663,15 грн., в т.ч. ПДВ 2777,19 грн. (а.с.98).
Оплата придбаного у ПП «Скипер» товару (послуг) була здійснена позивачем, про що свідчить фіскальні чеки ПП «Скипер» від 09.02.12012р., 10.02.2012р., 13.02.2102р. та 14.12.2012р. на загальну суму 39298,15 грн. (а.с.32).
Наведені податкові накладні від 31.01.2012р. № 306 та № 307 відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 41).
При цьому, як було встановлено перевіркою та не заперечувалось позивачем по суті, до складу податкового кредиту за січень 2012р. по контрагенту - ПП «Скипер» віднесено ПДВ у розмірі 6549,69 грн.
Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій.
Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
До того ж, частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що податкові накладні від 31.01.2012р. № 306 та № 307 містить всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010р, а саме: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.6.2 Наказу Державної податкової адміністрації України від 21 грудня 2010 року N 969 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Пункт 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
Як слідує з матеріалів справи, ПП «Скипер» під час виписки податкових накладних від 31.01.2012р. № 306 та № 307 було зареєстровано як платник ПДВ.
Таким чином, судом встановлено, що спірна сума податку на додану вартість в розмірі 6549,69 грн. підтверджується податковими накладними, складеними ПП «Скипер», який станом на дату складання податкової накладної був зареєстрований як платник ПДВ.
Перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, перевіряти місцезнаходження контрагента, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.
До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Суд вважає, що відсутність у податковій звітності ПП «Скипер» відомостей про основні фонди та трудові ресурси не є беззаперечним доказом неможливості ПП «Скипер» здійснювати господарські операції з надання обумовлених договором послуг, адже робочі активи та транспортні засоби могли залучатись, зокрема, на умовах підряду та оренди.
Посилання ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС в своїх висновках на явність кримінальної справи та порушенням контрагентом позивача ст.ст. 203, 215, 228, 655, 656 та 662 Цивільного кодексу України, в свою чергу свідчить про порушення відповідачем вимог п.4, 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772, в силу яких акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених в ході перевірки порушень норм податкового, валютного і іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на органи державної податкової служби, а факти виявлених порушень податкового, валютного і іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладений на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно і повною мірою, з посиланням на первинні або документи, зафіксовані в бухгалтерському і податковому обліку, що підтверджують наявність вказаних фактів.
Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку позивача та його контрагента ПП «Скипер» стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені Податковим кодексом України підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.
Суд також вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави кошті отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в меж повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідом суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного орган державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 20 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна і сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Встановлені досудовим слідством по кримінальній справі дані, які відображені в акті перевірки відповідачем, не можуть свідчити про невиконання господарських операцій між позивачем та ПП «Скипер», оскільки наведені в акті перевірки дані не містять конкретної інформації щодо таких відносин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було зменшено податок з ПДВ на суму 6549,69 грн. у січні 2012р., а тому збільшення позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0017711702 від 17.09.2012р., суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 6549,69 грн. суперечить податковому законодавству України та не ґрунтується на фактичних обставинах, а тому і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3274,50 грн. є безпідставним.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню повністю, в зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України № 0017711702 від 17.09.2012р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.
Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.
В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 107,30 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено платіжним дорученням від 21.09.2012р. № 3012.
Під час судового засідання, яке відбулось 30.11.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 05.12.2012 року.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, ст.ст. 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби України № 0017711702 від 17.09.2012р.
3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 107,30 грн. з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кузнякова С.Ю.