14 січня 2013 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Бондаренко Н.В., Боймиструка С.В.;
секретар судового засідання Коробчук А.М.,
з участю представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 5 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,
Рішенням Рівненського міського суду від 5 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено. З відповідача на користь позивача стягнено 60000 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, місцевий суд не враховував того, що він згідно з довіреностями від 22 квітня і 5 травня 2010 року виконував для позивача та його матері ОСОБА_3 ряд робіт, пов'язаних з оформленням документів з метою продажу належного їм будинку та земельної ділянки.
Діючи в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_2, він 14 грудня 2010 року уклав зі ОСОБА_4 попередній договір щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки під нею. Частину коштів, отриманих за цим попереднім договором, він передав ОСОБА_3, а іншу частину витратив на оформлення документів з метою укладення попереднього договору від 14 грудня 2010 року. Насправді підставою для подачі ОСОБА_2 даного позову є те, що його мати ОСОБА_3 раніше позичила у нього 40000 доларів США й їх йому не повернула. Ухвалою Рівненського міського суду від 13 жовтня 2011 року відкрито провадження у справі за його, ОСОБА_1, позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, провадження в якій зупинено до вступу у справу правонаступника відповідача.
Місцевий суд залишив поза увагою його доводи про те, що згідно з розпискою ОСОБА_3 5 травня 2010 року позичила в нього 320000 грн., що було еквівалентно 40000 доларів США, і зобов'язалася повернути їх не пізніше 5 травня 2011 року, а у разі неповернення коштів у зазначений строк надала йому право отримати суму позики за рахунок коштів, отриманих при виконанні доручення щодо продажу належної квартири АДРЕСА_1. Доказів про повернення ОСОБА_3 позичених коштів позивачем суду не надано.
У справі відсутні також докази про те, що позивач ОСОБА_2 вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_3 За таких обставин він не вправі був звертатися до суду із даним позовом.
Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Місцевим судом встановлено, що 14 грудня 2010 року позивач ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_3, від імені яких на підставі довіреностей від 22 квітня та 5 травня 2010 року виступав відповідач ОСОБА_1, уклали зі ОСОБА_4 попередній договір щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та земельної ділянки під нею. Дана квартира на праві спільної власності належала ОСОБА_3 і ОСОБА_2
Рішенням Рівненського міського суду від 2 березня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про стягнення боргу, яке набрало законної сили й яким з відповідачів на користь позивачки солідарно стягнено 60000 грн., встановлено, що спірні кошти в сумі 60000 грн., які призначалися для ОСОБА_3 і ОСОБА_2 як продавців нерухомого майна, ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання зобов'язань за попереднім договором від 14 грудня 2010 року були передані представнику продавців ОСОБА_1 (а. с. 3-6).
Зазначені обставини визнані ОСОБА_1
Згідно зі ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Статтею 1006 ЦК України визначено, що повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте відповідач у даній справі належних і допустимих законом доказів про передачу ним своїм довірителям всього одержаного у зв'язку з виконанням доручення суду не надав.
Не подав він і доказів про використання коштів у сумі 60000 грн. на оформлення (виготовлення) документів про право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_2 та узаконення самочинного будівництва з метою укладення попереднього договору від 14 грудня 2010 року та подальшого продажу цього нерухомого майна.
Враховуючи те, що позивач у справі, постійно проживаючи разом зі своєю матір'ю на час відкриття спадщини у квартирі АДРЕСА_1, протягом шести місяців з дня її відкриття не заявив про відмову від неї і фактично прийняв спадщину, що відкрилася після смерті його матері ОСОБА_3, доводи апелянта із зазначеного приводу на увагу не заслуговують.
У зв'язку з тим, що відповідач у визначеному ст. 123 ЦПК України порядку позовних вимог зустрічного характеру до позивача, який є спадкоємцем ОСОБА_3, у даній справі не пред'явив, посилання ОСОБА_1 на боргові зобов'язання перед ним покійної матері позивача виходять за межі предмета доказування у даній справі, а тому до уваги також прийняті бути не можуть.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, 1000 ЦК України, 1006 ЦК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 5 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: