Справа № 0310/3493/2012
Провадження № 2/163/9/13
09 січня 2013 року Любомльський районний суд Волинської області в складі головуючого - судді Чишія С.С.
при секретарі Семенюк К.М.
з участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника органу опіки та піклування Цип'ящук Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Любомль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
У позовній заяві ОСОБА_1 просить постановити рішення про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1 на підставі ст.ст.71, 107 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України. Свої вимоги обґрунтувала тим, що володіє даним будинком на праві приватної власності. Відповідачка перебувала у шлюбних відносинах з її сином ОСОБА_7 та разом з малолітніми дочками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прописані в даному будинку. В даний час шлюб розірвано, відповідач з дітьми більше року не проживає за місцем реєстрації, проте добровільно знятись з реєстраційного обліку не бажає.
В судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали і уточнили їх підставу, якою вважають ст.ст.71, 72 ЖК УРСР.
Відповідач позов не визнала.
Позивач та її представник в судовому засіданні пояснила, що відповідачка з власної ініціативи ще до розірвання шлюбу залишила з дітьми її будинок і з того часу проживає в іншому населеному пункті. Тому вважають, що вона не проживає в будинку понад строки, встановлені ст.71 ЖК УРСР.
Відповідач в судовому засіданні пояснила, що після одруження з сином позивачки стала проживати в її будинку і в ньому зареєстрована. Двоє малолітніх дітей також проживали в будинку. Оскільки через поведінку чоловіка спільне проживання стало неможливим, у вересні 2011 року вибула з буднику і розлучилась з ним в судовому порядку. Діти також проживають разом з нею в селі Бірки Любомльського району. Вважає, що залишила житло з поважних причин -через протиправну поведінку чоловіка. Крім цього, заявлені вимоги не визнає з огляду на те, що під час шлюбу разом із чоловіком внесли значні власні кошти на ремонт будинку. Тому вважає, що і з цих підстав має право користуватись житлом.
Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
Свідоцтвом про право власності від 27.10.1993 року, свідоцтвом про право на спадщину та реєстраційним посвідченням №2182 стверджено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1.
З довідки Любомльської міської Ради від 27.09.2012 року №2204 вбачається, що у вказаному будинку зареєстровані позивачка і її син ОСОБА_7 та відповідачка і її діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6.
Довідками виконкому Бірківської сільської Ради Любомльського району, Бірківського дитячого садка-ясел, Бірківської ЗОШ І-ІІ ступенів стверджено, що відповідачка постійно проживає в селі Бірки Любомльського району, її донька ОСОБА_6 відвідує дошкільний заклад, а донька ОСОБА_5 з жовтня 2011 року навчається у місцевій школі.
Свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в судовому засіданні показали, що відповідач до розірвання шлюбу залишила будинок позивача, забрала всі свої речі і переїхала в інший населений пункт.
Згідно з рішенням Любомльського районного суду від 28.11.2011 року шлюб між ОСОБА_7 і ОСОБА_3 розірвано.
З постанови Любомльського районного суду від 21.07.2011 року вбачається, що чоловік відповідача під час шлюбу був притягнутий до відповідальності за ч.1 ст.1732 КУпАП за образи нецензурними словами, шарпання за одяг.
З постанов Любомльського РВ УМВС від 29.05.2011, 21.11.2011, 29.11.2011 року вбачається, що відповідач зверталась у міліцію з приводу конфліктних відносин із чоловіком, які відбувались і за місцем її проживання в селі Бірки.
З постанов Любомльського РВ УМВС від 21.04.2012, 03.09.2012 року вбачається, що конфліктні відносини відповідача з її колишнім чоловіком виникали і після розірвання шлюбу.
Отже, відповідач та її діти вселились і проживали в будинку позивача на правах членів сім'ї, оскільки відповідач перебувала у шлюбі із сином позивачки і за цей час вони спільно вели господарство, в тому, числі, проводили ремонт будинку.
Позивачка була і є єдиним зареєстрованим власником житлового будинку.
Судовим рішення про розірвання шлюбу, постановою суду в справі про адміністративне правопорушення, постановами Любомльського РВ УМВС стверджено, що відповідачка свідомо залишила місце свого постійного проживання у будинку позивачки, однак зробила це з поважних причин -через протиправну поведінку свого чоловіка.
З пояснень сторін, показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, досліджених письмових доказів щодо місця проживання позивачки, відвідування її дітьми дошкільного закладу і школи вбачається, що відповідач переїхала в інший населений пункт на постійне проживання.
Згідно із ч.1 ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку(квартири), які проживають разом з ним у будинку(квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно із ст.71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Проаналізувавши вищенаведені докази та положення закону, суд приходить до висновку, до існуючих в даній справі правовідносин ст.71 ЖК УРСР застосована бути не може з таких підстав.
Правовий статус наймача житла і членів його сім'ї визначений ст.64 ЖК УРСР, статус члена сім'ї власника житла -ст.156 ЖК УРСР.
Відповідач на даний час має статус колишнього члена сім'ї позивача, однак не була і не є наймачем житла, договір найму між сторонами не укладався. Вона разом із дітьми вибула із будинку на постійне місце проживання в інший населений пункт, де протягом понад рік винаймає житло. Відповідач припинила шлюбні відносини із сином позивачки, які були підставою її вселення в будинок як члена сім'ї останньої.
Таким чином, підстави для висновку про тимчасову відсутність відповідача та її дітей у місці попереднього проживання в будинку позивачки відсутні.
Частиною 4 ст.9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною 4 ст.156 ЖК УРСР встановлено, що припинення сімейних відносин з власником будинку(квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Таким чином, по справі встановлено, що на визначених позивачем підставах заявлені вимоги не ґрунтуються на законі, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у формі судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням по АДРЕСА_1, відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд.
Головуючий : суддя С.С.Чишій