№ К-34810/06
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
27.05.2008р.
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Рибченка А. О.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання - Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову Господарського суду міста Києва від 15.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006р. у справі № 25/75-А
за позовом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
за участю представників:
позивача - Куницький В. В.,
відповідача - Вовчук М. В.,
встановив:
Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, з урахуванням послідуючого збільшення позовних вимог,подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 26.12.2005р. № 0000851606/0, від 03.02.2006р. № 0000851606/1, від 14.04.2006р. № 0000851606/2 про зобов'язання сплатити штраф в сумі 129 887 071 грн. за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 259 774 142 грн., а також рішення від 31.01.2006р. № 830/10/16-511 про результати розгляду первинної скарги.
Постановою Господарського суду міста Києва від 15.08.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006р. у справі № 25/75-А позов задоволено повністю.
Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач сплачував податкові зобов'язання за січень-лютий 2005 року; кошти, які надходили від позивача на погашення податкового зобов'язання по податку на додану вартість, зараховувались відповідачем на погашення недоїмки, яка виникла раніше; чинне законодавство не надає права податковому органу здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податків чи погашення боргу, змінювати призначення бюджетного платежу; позивач виконав свій обов'язок щодо своєчасної сплати податкових зобов'язань, що також підтверджено висновком судово-бухгалтерської експертизи; відсутність порушень відповідачем ст. 250 ГК України.
Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5, п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить в її задоволенні відмовити, судові рішення залишити без змін, вважаючи їх законними і обґрунтованими.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.
З висновками судів, викладених в постанові та ухвалі, Вищий адміністративний суд України в повній мірі погодитись не може, оскільки вони зроблені судами при неповному з'ясуванні фактичних обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових) платежів у встановлені законами терміни; обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Відповідно до п. 1.2) Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання (п. 1.3) цього Закону.
Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу) (п. 1.11) зазначеного Закону).
Активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство (пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 цього Закону).
Згідно абзацу другого пункту 5.1. статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації; узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків (пп. 5.3.1. п. 5.3., пп. 5.4.1. п. 5.4. ст. 5 вказаного Закону).
Відповідно до п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Зазначивши про правомірність сплати позивачем в січні-лютому 2005 року узгоджених сум податкових зобов'язань по податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій в той же час не досліджували питання наявності чи відсутності в позивача податкового боргу по цьому податку за червень-вересень 2002 року, не перевірили доводи і заперечення сторін та докази на підтвердження чи їх спростування.
На вирішення проведеної по справі судово-бухгалтерської експертизи вказані питання також не ставились.
Відповідно до п. 8.1., абз. 3 пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу; право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення; право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що в разі наявності у платника податку податкового боргу за попередні звітні періоди та узгодження ним податкових зобов'язань в наступних податкових періодах шляхом подання податкових декларацій, такий платник податку не може самостійно визначати черговість погашення таких зобов'язань.
Крім того, відповідно до п. 1.2., 1.3., 1.5. ст. 1, пп. 15.1.1. п. 15.1. ст. 15, пп. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 250 ГК України, помилковим є висновок суду першої інстанції про можливість застосування до спірних правовідносин положень зазначеного кодексу.
За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій повністю та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 КАС України, -
ухвалив:
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 15.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2006р. у справі № 25/75-А.
3. Справу № 25/75-А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.
Судді (підпис) Голубєва Г. К.
(підпис) Карась О. В.
(підпис) Рибченко А. О.
(підпис) Федоров М. О.
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар Міненко О. М.