№ К-33481/06
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
15.04.2008р.
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Бившевої Л. І.,
Голубєвої Г. К.,
Рибченка А. О.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання - Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
на постанову Господарського суду Харківської області від 10.07.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 03/302-05
за позовом Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Дослідний завод запорної арматури”,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Фенікс”
про визнання недійсним зобов'язання,
за участю представників:
позивача - Сліденко А. В.,
відповідача-1 - не з'явились,
відповідача-2 - не з'явились,
встановив:
11.08.2005р. Державною податковою інспекцією у Червонозаводському районі м. Харковаподано позов про визнання недійсними зобов'язань з поставки комплектуючих для виробництва вентилів запорних на загальну суму 226 794 558 грн., в т. ч. ПДВ, укладених між відповідачами та стягнення в доход держави всього одержаного за наслідками вчиненого зобов'язання.
Підставами для визнання зобов'язань недійсними позивачем зазначені ст. ст. 207, 208 ГК України, п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, укладення зобов'язань другим відповідачем з метою прикриття незаконної діяльності та ухилення від оподаткування.
Постановою Господарського суду Харківської області від 10.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 03/302-05 в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи свідчать про відсутність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відсутність наміру у сторін ухилитися від оподаткування; рішенням Запорізького районного суду від 18.09.2005р. по справі № 2-1620/2005р. встановлено відповідність укладеного між відповідачами договору діючому законодавству, що не потребує доказування по даній справі.
Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 67 Конституції України, ст. 49 ЦК УРСР, ст. ст. 207, 208 ГК України, п. 4.8. ст. 4, пп. пп. 7.2.1., 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не подали.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.
Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій зазначили, що на момент виписки податкових накладних другий відповідач був зареєстрований як платник податку на додану вартість і мав право на їх складання.
Однак такий висновок зроблений без повного дослідження всіх фактичних обставин справи.
Так, з матеріалів справи слідує, що перший відповідач зареєстрований як платник податку на додану вартість тільки 04.06.2004р. (свідоцтво № 29886565), а податкові накладні другим відповідачем на виконання договору та додаткових угод до нього виписані йому 02.06.2004р., що є порушенням пп. г) пп. 7.2.1. та пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Судами першої та апеляційної інстанцій також вказано, що розрахунки за отриманий товар здійснювались відповідно укладених договору та додаткових угод до нього №№ 1, 2 від 02.06.2004р. та №№ 3, 4 від 26.07.2004р. шляхом передачі одного простого векселя та послідуючого його обміну на чотири прості векселі загальною вартістю 226 780 747 грн. 80 коп., перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок у сумі 13 810 грн. 20 коп., а доказами сплати контрагентом податкових зобов'язань по спірному договору є рішення Запорізького районного суду від 18.09.2005р. по справі № 2-1620/2005р. про відповідність останнього діючому законодавству.
Однак у цьому рішенні судом вказано про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Фенікс” податкового зобов'язання в липні та серпні 2004р. без посилання на відповідні первинні документи та господарську операцію, по якій воно сплачено.
Судами зазначене не досліджувалось.
Також, не з'ясовано необхідність чи відсутність застосування по даній господарській операції вимог абз. 3 п. 4.8. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” зважаючи на форму розрахунків між відповідачами.
Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що в даному випадку вимоги про визнання недійсним зобов'язання, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову згідно ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.
За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій повністю та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 КАС України, -
ухвалив:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити частково.
2. Скасувати постанову Господарського суду Харківської області від 10.07.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2006р. у справі № 03/302-05.
3. Справу № 03/302-05 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
Головуючий-суддя (підпис) Брайко А. І.
Судді (підпис) Бившева Л. І.
(підпис) Голубєва Г. К.
(підпис) Рибченко А. О.
(підпис) Федоров М. О.
Ухвала складена у повному обсязі 16.04.2008р.
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар Міненко О. М.