ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01010, м. Київ, вул. Московська, 8
Іменем України
“15” липня 2008 р. Справа № А 23/42 к/с № К-31777/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Голубєвої Г.К.
Суддів Брайка А.І.
Карася О.В.
Костенка М.І.
Маринчак Н.Є.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криничанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 року
та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2006 року
у справі№ А23/42
за позовом Дніпропетровського обласного державного підприємства по племінній справі у тваринництві «Облплемпідприємство»
доКриничанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області
провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -
У лютому 2006 року Дніпропетровське обласне державне підприємство по племінній справі у тваринництві «Облплемпідприємство» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Криничанської МДПІ від 19.01.2006 року № 0000782301/3/14-23-00693138/295 та № 0000772301/3/14-23-00693138/294.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2006 року, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5.09.2006 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.01.2006 року № 0000782301/3/14-23-00693138/295, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 13090,00 грн., з яких 11900,00 грн. - основний платіж; 1190,00 грн. - штрафні санкції, а також визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000772301/3/14-23-00693138/294 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 20150,44 грн., з яких 13433,63 грн. - основний платіж; 6716,81 грн. - штрафні санкції. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1,70 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 року та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2006 року у справі № А23/42 в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на те, що судами порушено норми матеріального права, а саме: Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» та норми п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що за наслідками проведеної відповідачем документальної перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.03.2004 року по 01.07.2005 року складено акт № 43-230/23-025/8/00693138 від 18.08.05, яким встановлено, що при вибірковій перевірці правильності нарахування податку на додану вартість по загальній декларації позивачем порушено Закону України «Про податок на додану вартість» (пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону), оскільки в податкові зобов'язання загальної декларації по податку на додану вартість позивачем не включено суму від реалізованих позивачем металоконструкцій на суму 80601,78 грн., в тому числі податок на додану вартість 13433,63 грн.
Відповідачем з посиланням на норми ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", виходячи з визначення сільсько- господарської продукції, зроблено висновок, що реалізована в 2004 році металопродукція не є продукцією власного виробництва, а тому сума податку на додану вартість у розмірі 13433,63 грн. включена до складу податкових зобов'язань в спецдекларацію № 2 неправомірно.
Також в результаті перевірки відповідачем встановлено, що починаючи з 01.01.2004 року позивач повинен вести окремий облік доходів, які отримані від інші видів діяльності. В порушення п. 4.1 ст. 4 та п. 7.20 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем в 2004 році не в повному обсязі включена виручка від реалізації продукції, отриманої від іншої діяльності, не пов'язаної з сільськогосподарським виробництвом, а саме: реалізація металоконструкцій, виготовлених з металовідходів, отриманих з реконструкції основних засобів - літніх та зимових бичатників, сховищ для сіна та ін.
19.01.2006 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000772301/3/13-23-00693138/294, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 23762,36 грн., з яких 15841,63 грн. - основний платіж та 7920,73 грн. - штрафні санкції, та № 0000782301/3/14-23-00693138/295, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 13090,00 грн., з яких 11900,00 грн. - основний платіж 1190,00 грн. - штрафні санкції.
В касаційній скарзі відповідач зазначає про помилковість аргументації судів попередніх інстанцій в частині прирівняння власне платників фіксованого сільськогосподарського податку взагалі і платників фіксованого сільськогосподарського податку, які підпадають під визначення, наведене у ст. 7.20 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» передбачено, що об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.
Відповідно до ст. 1 цього Закону фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок, в тому числі, податку на прибуток підприємств.
Пунктом 4 статті 9 цього Закону для сільськогосподарських товаровиробників -платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України «Про оподаткував прибутку підприємств», за винятком пунктів 7.7, 7.8 статті 7 і пунктів 13.1, 13.2, 13 13.7 та 13.8 статі 13 цього закону.
Одночасно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки" від 19.06.2003 року в статтю 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» внесені зміни, відповідно до яких підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної у цій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які підлягають оподаткуванню, на загальних підставах.
Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не враховано той факт, що частина 1 статті 2 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» прямо суперечить пункту 4 статті 9 та частині 1 статті 1 цього ж Закону, у зв'язку з чим в даному випадку має місце конфлікт інтересів, який за правилом підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вирішується на користь платника податків.
Що стосується доводів касаційної скарги про порушення позивачем п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», то колегія суддів вважає їх також безпідставними.
Так, п. 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплата податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, для переробки та удосконалення боксів для утримання племінних бугаїв, заміни старого обладнання для водопою та забезпечення кормової годівлі тварин, позивачем були проведені ремонтні роботи, під час яких був отриманий металобрухт зі старих металоконструкцій.
Із зазначеного металобрухту позивачем власними силами були вироблені металоконструкції (секції для огорожі, поїлки та ін.), які в подальшому були реалізовані на загальну суму 80601,78 грн., в т.ч. ПДВ 13433,63 грн.
Вироблена позивачем власними силами з власного матеріалу (металобрухту) без залучення покупної сировини, металопродукція є, відповідно, продукцією власного виробництва.
Приймаючи до уваги, що позивач - є сільськогосподарським виробником (питома вага від реалізації сільськогосподарської продукції становить 92,9% в загальній сумі реалізації продукції по підприємству), операції з продажу металоконструкцій, виготовлених позивачем, підпадають під правила оподаткування податком на додану вартість з урахуванням норм, визначених п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», як операції з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва.
Позивач, крім основної діяльності, може займатись й іншими видами діяльності. Реалізований металобрухт був одержаний від демонтажу застарілого обладнання, що знаходилось в літніх таборах для утримання племінних бугаїв. Замість демонтованого обладнання підприємством були обладнані літні табори навісами з нових труб та обладнання.
Таким чином, у даному випадку відбулася не ліквідація основних засобів, а навпаки збільшився термін дії даного об'єкту в результаті реконструкції та переобладнання. Облік всіх операцій по списанню і взяттю на облік затрат на капітальний ремонт здійснено позивачем згідно Положення бухгалтерського обліку № 7 «основні засоби». Убутку запасів на підприємстві не відбулося, що спростовує доводи касаційної скарги про суть господарської операції.
Отже, сума податку на додану вартість з реалізованих позивачем металоконструкцій, як продукції власного виробництва, згідно із п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно залишилася у розпорядженні позивача для цільового використання.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 року та постанова Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2006 року у справі № А23/42 прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суди дали правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Криничанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області відхилити.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 року та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2006 року у справі № А23/42 залишити без змін.
Справу № А23/42 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
підписГолубєва Г.К.
Судді
підписБрайко А.І.
підписКарась О.В.
підписКостенко М.І.
підписМаринчак Н.Є.
З оригіналом згідно
В. секретар В.Б. Ликова