Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-6076/11/0109
18.07.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Санакоєвої М.А.,
суддів Цикуренка А.С. ,
Яковенко С.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя (суддя Козленко В.В. ) від 27.05.11 у справі № 2а-6076/11/0109
за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим (вул. Київська, 125-б, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії,
Постановою Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 27.05.2011 позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано дії відповідача Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим щодо ненарахування та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_3, як дитині війни, у розмірі, встановленому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" з 12.11.2010 по 31.05.2011 протиправними.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим повести перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги та виплатити ОСОБА_3 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, визначену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, встановленого відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 12.11.2010 по 31.05.2011.
В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Допущене негайне виконання постанови суду.
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Не погодившись з постановою суду відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову по справі.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки не прийняв до уваги, що для підвищення до пенсії поняття "мінімальна пенсія за віком" не застосовується; відсутній порядок розрахунку підвищення, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; передбачене статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат підвищення здійснюється з Державного бюджету України, тому Пенсійний фонд діяв у межах наданих йому повноважень.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої Світової Війни (02.09.1945) було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виплачувалось позивачу не в повному обсязі.
Правовідносини сторін регулюються статтями 3, 19, 152 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), ст.ст. 28, 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі -Закону №1058-ІV), Рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), №26-рп/2008 від 27.11.2008 (справа про збалансованість бюджету).
Право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону № 2195-IV, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Положення статті 28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону № 2195-IV, є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Зміна законодавства з 22.07.2011 не відноситься до правовідносин, що виникли раніше.
У постанові суду першої інстанції помилково пропущено зазначення строку для подання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, до суду звіту про виконання постанови, передбачене п.4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, вказана помилка не тягне скасування постанови суду першої інстанції та має бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доводи відповідача неправомірні, неспроможні та спростовуються нормами діючого законодавства України.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції належить залишити без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 163, 167, 169, частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Сімферополя АР Крим на постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 27.05.11 у справі № 2а-6076/11/0109 - залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Сімферополя від 27.05.11 у справі № 2а-6076/11/0109 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва
Судді підпис А.С. Цикуренко
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.А.Санакоєва