Справа № 0306/7059/12 Головуючий у 1 інстанції:Бойчук П.Ю.
Провадження № 22-ц/0390/2073/2012 Категорія: 41 Доповідач: Карпук А. К.
27 грудня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Карпук А. К.,
суддів - Стрільчука В. А., Бовчалюк З. А.,
при секретарі Карі С. І.,
з участю позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Ковельський районний відділ Управління державної міграційної служби України у Волинській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 29 листопада 2012 року,
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме - квартирою АДРЕСА_1.
Зобов'язано Ковельський районний відділ Управління державної міграційної служби України у Волинській області зняти ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати по справі 307 грн. 30 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, покликаючись на неповне з»ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та постановити нове, яким в позові відмовити.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин не проживає в квартирі АДРЕСА_1 понад один рік, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України втратив право на користування цим житлом.
Даний висновок суду грунтується на матеріалах справи та вимогах Закону.
Відповідно до ч.1 ст.405 Цивільного Кодексу України (далі - КЦ України) члени сім»ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Ст. 156 Житлового Кодексу України (ЖК України) передбачено, що члени сім»ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім»ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто, дружина наймача, їх діти і батьки.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 14.11.1999 року по 11.02.2009 року.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем та відповідачем в період шлюбу було придбано квартиру по АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі - продажу P№ 5704 від 14.12.2006 року(а.с.5).
05.12.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений цивільно-правовий договір Р№2939 з елементами договору про зміну правового режиму майна та договору дарування. Внаслідок укладення цього договору позивач ОСОБА_1 стала одноосібним власником спірної квартири.(а.с.6)
В даній квартирі зареєстрований ОСОБА_2, що стверджується витягом з будинкової книги.(а.с.8-9).
З пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що в листопаді 2007 року фактичні шлюбні відносини між ними припинилися, в зв»язку з переїздом ОСОБА_2 до своїх батьків. 11 лютого 2009 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.11).
Влітку 2012 року ОСОБА_2 одружився вдруге, про що повідомив в даному судовому засіданні.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім»ї власника житла, в тому числі і бувший, втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Факт непроживанння в спірній квартирі з листопада 2007 року відповідачем визнається, однак в своїй апеляційній скарзі він посилається на ту обставину, що його непроживання зумовлене поважною причиною, а саме тим, що позивач змінила замки на вхідних дверях. Однак, всупереч ст.10, 60 ЦПК України відповідачем жодним належним та допустимим доказом не підтверджено факту створення позивачем перешкод для його законного користування спірним житлом. З позовами про усунення перешкод в користуванні житлом, про вселення чи з будь-яким іншим позовом, спрямованим на захист свого права, відповідач не звертався.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Виходячи з положень ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто, підлягає захисту право власності від порушень, які не пов»язані із позбавленням володіння.
Отже, і з наведених правих підстав, права позивача підлягають захисту шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку у зв»язку з не проживанням в належній позивачу квартирі понад установлений законом строк.
Доводи відповідача про те, що в спірній квартирі залишилося спільне рухоме майно і те, що втрата користування житлом позбавить його права бачитися з дитиною не заслуговують на увагу, оскільки дані права ОСОБА_2 може захистити шляхом подачі окремих позовів.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 також вказує, що ОСОБА_1 вже зверталась до суду в 2009 році з позовом про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, однак в позові їй було відмовлено. А тому, суд, керуючись ч.2 ст. 122 ЦПК України, повинен був відмовити у відкритті провадження в зв»язку з тим, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Однак, із змісту рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2009 року вбачається, що позивач в 2009 році зверталася до суду з позовом про втрату права на житло відповідачем з правових підстав, передбачених положеннями Житлового кодексу, в даному ж випадку, ОСОБА_1 просила задовольнити позов на підставі положень Цивільного кодексу, якими передбачено захисту права приватної власності.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді