Ухвала від 27.12.2012 по справі 2-3/11

Справа № 2-3/11 Головуючий у 1 інстанції:Корецька В.В.

Провадження № 22-ц/0390/1024/2012 Категорія:27 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Подолюка В.А.,

суддів -Киці С.І., Гапончука В.В.,

при секретарі -Галицькій І.П.,

з участю

представника позивача -ОСОБА_1,

відповідача -ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»до ОСОБА_3, ОСОБА_2, неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа -орган опіки та піклування Ківерцівської районної державної адміністрації про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду від 01 лютого 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 лютого 2011 року задоволено позов.

Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»заборгованість за кредитним договором в розмірі 9678, 98 грн.

Стягнення з відповідача ОСОБА_4 допущено в межах спадкового майна.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати в розмірі 234, 21 грн.

За наслідком апеляційного розгляду апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду від 01 лютого 2011 року було ухвалено рішення апеляційного суду Волинської області від 14 червня 2012 року.

За цим рішенням, апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_5 і відповідача ОСОБА_3 задоволено частково.

Було скасовано рішення Ківерцівського районного суду від 01 лютого 2011 року в частині солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та в частині судових витрат. В цій частині ухвалено нове рішення.

Відмовлено в позові відкритого акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача -ВАТ «Державний ощадний банк України»967, 89 грн. судових витрат по справі.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення стосовно вирішення питання про стягнення судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 вказує, що згідно договору про надання правової допомоги поніс 5000 грн. вказаних судових витрат. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що була подано його представником ОСОБА_5, задоволено частково, проте не було вирішено питання витрат на правову допомогу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи постановити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заява відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 214 ЦПК України, визначено які питання вирішує суд під час ухвалення рішення. До таких питань належить, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішення судом питань під час ухвалення судового рішення здійснюється у відповідності до вимог положень цивільного-процесуального судочинства.

Однією з вимог, як зазначено ст.ст. 10, 60 ЦПК України, є те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

З цього слідує, що обов'язок доказування понесення витрат на правову допомогу лежить на відповідачеві ОСОБА_2, чи його представника.

Матеріали цієї цивільної справи не містять доказів понесення ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

Наявність договору від 25 січня 211 року про надання юридичних послуг не підтверджує понесення відповідачем ОСОБА_2 витрат на правову допомогу.

До витрат на правову допомого закон, ст. 84 ЦПК України, відносить витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права.

За П.1 договору про надання юридичних послуг ОСОБА_5 - фізична особа підприємець, зобов'язувався представляти інтереси ОСОБА_2, як відповідача цієї цивільної справи. Ці обставини не заперечив сам відповідач при розгляді його заяви про ухвалення додаткового рішення, зазначивши, що проводив оплату ОСОБА_5 за представництво інтересів в суді за кожне окреме судове засідання без оформлення будь-яких платіжних документів.

За змістом ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»визначає, що правову допомогу вправі надавати адвокат.

В матеріалах справи не має відомостей про те, що ОСОБА_5 є адвокатом, крім того, в супереч принципу змагальності, немає розрахунку вартості виконаних робіт з надання правової допомоги та квитанції про їх оплату на суму 5000 грн.

Колегією суддів, під час ухвалення рішення апеляційного суду Волинської області від 14 червня 2012 року, було враховані в сукупності вищевказані обставини, що свідчили про відсутність законодавчо-визначених підстав для стягнення в користь відповідача ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, як він вважає в розмірі 5000 грн.

Це виразилось в тому, що рішення суду першої інстанції залишено без змін в тій частині, що не було скасоване апеляційним судом.

Керуючись ст. 220 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

В задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в даній справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий :

Судді :