Справа 0312/2856/2012
Провадження 2/0312/748/2012
10 грудня 2012 року м. Нововолинськ
Нововолинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого судді Галушки О.Г.,
за участю секретаря Дячук С.Л.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Нововолинського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
встановив:
ОСОБА_1 звернулась в суд з окремими позовами до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про відшкодування, заподіяної майнової і моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Дані позови були пред'явлені у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України.
Ухвалою апеляційного суду Волинеської області від 12 жовтня 2012 року вирок Нововолинського міського суду, яким засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України скасовано в частині вирішення цивільних позовів потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а справу направлено на новий розгляд в порядку цивільного судочинства в іншому складі суддів.
01 листопада 2012 року ухвалою суду дані позовні заяви об'єднані в одне провадження, оскільки пред'явлені вимоги мають спільний предмет позову.
14 листопада 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на те, що загальний розмір матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відповідно до скасованого в цій частині вироку Нововолинського міського суду становив 60500 грн., в тому числі 2500 грн. матеріальної шкоди і 58000 грн. моральної шкоди. При цьому, часткове скасування зазначеного вироку вмотивоване саме необхідністю правильного встановлення особи юридично відповідальної за спричинення шкоди, а не завищенням розміру цієї шкоди, яка підлягала стягненню окремо з кожного відповідача. Зазначеною вище ухвалою апеляційної інстанції апеляцію ОСОБА_6 залишено без задоволення повністю, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розмір призначеної до стягнення з них моральної шкоди на її користь взагалі не оскаржували.
Просить стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з кожного по 2500 грн. матеріальної шкоди та 58000 грн. моральної шкоди.
20 листопада 2012 року позивач ОСОБА_1 змінила заявлені вимоги, які спрямувала до відповідача ОСОБА_3, подавши відповідну заяву, котру обґрунтовує наступним.
За вироком Нововолинського міського суду від 18 липня 2012 року ОСОБА_6 визнано винним у вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме в тім, що 14 грудня 2011 року, він керуючи автомобілем марки «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_3 скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7, внаслідок чого останній помер.
У зв'язку з загибеллю ОСОБА_7, який був її чоловком нею понесені витрати на його поховання, що складають 2500 грн., а також спричинено моральну шкоду, яку оцінює в 150000 грн. Заподіяну шкоду просить стягнути з власника транспортного засобу «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким являється ОСОБА_3, так як вона фактично володіла ним.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали. Представник позивача ОСОБА_2, даючи пояснення вказала на те, що ОСОБА_3 як власник джерела підвищеної небезпеки має нести цивільну відповідальність за заподіяну загибеллю під час дорожгьо-транспортної пригоди чоловіка позивача матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода в сумі 2500 грн. полягає у витратах понесених позивачем на поминальний обід, а моральна шкода, яку оцінює ОСОБА_1 у 150000 грн. пов'язана у втраті нею близької людини, яким був її чоловік ОСОБА_7 через, що було порушено життєвий спокій сім'ї та звичний спосіб життя. Так як, відповідач ОСОБА_3 передала транспортний засіб «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_1 іншій особі без укладення відповідного договору найму, то саме вона як власник джерела підвищеної небезпеки має нести відповідальність за заподіяну шкоду.
Позивач ОСОБА_1 та її представник просять задоволити позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнали та пояснили, що ОСОБА_3 являється власником та титульним володільцем автомобіля «Пежо», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 1996 року випуску. Даний автомобіль на момент ДТП був технічно справний, її цивільно-правова відповідальність була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС». На момент ДТП фактичним володільцем вказаного автомобіля був ОСОБА_6, та використовував його у власних цілях. В прямому причинному зв'язку з виникненням даного ДТП та наслідками, що настали, стало порушення водієм ОСОБА_6 вимог п.п. 2.3 (б), 12.3 ПДР України, який керував автомобілем на законних підставах, та згідно ст. 1187 УК України несе повну цивільно-правову відповідальність та зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду. Тому просять відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із необґрунтованістю заявлених вимог.
Третя особа ОСОБА_5 пояснив, що ОСОБА_6 працював у нього за трудовим договором водієм, але на момент ДТП знаходився у відпустці, що підтверджується відповідним наказом.
Третя особа -ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився без поважних причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Як вбачається із копії вироку Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2012 року та ухвали апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2012 року -ОСОБА_6 засуджено за те, що він 14 грудня 2011 року, керуючи автомобілем марки «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_1, по вул.Кауркова в м.Нововолинську, та рухаючись у напрямку центру міста в районі магазину «Смак», грубо порушуючи Правила Дорожнього руху, скоїв наїзд на своїй смузі руху на пішохода ОСОБА_7, який переходив дорогу. Внаслідок ДТП, ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. (а.с. 26-34).
ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до 4-х років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
З копії наказу № 125 від 12.12.2011 року видно, що ОСОБА_6 в період з 13.12. по 26.12. 2011 року перебував у відпустці (а.с. 21).
З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу слідує, що власником транспортного засобу «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_2 являється ОСОБА_3
Як вбачається з рахунку від 18 грудня 2011 року витрати понесені позивачем ОСОБА_1 на поминальний обід становлять 2500, 00 грн. (а.с.3).
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши наявні у справі письмові докази прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
В судовому засіданні встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини третьої особи ОСОБА_6, який засуджений вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2012 року до чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. Даний вирок набрав законної сили (а.с.26-30).
Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду,з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Вироком Нововолинського міського суду від 18 липня 2012 року встановлено, що ОСОБА_6 разом з вантажником ОСОБА_8 під час вчинення ДТП перевозили товар, що належить ОСОБА_5 з одного магазину в інший.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік володільців джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.
Суд вважає, що саме ОСОБА_3 здійснювала фактичне володіння транспортним засобом (експлуатацію, використання, зберігання, утримання), а тому автомобіль «Пежо» на час керування ним ОСОБА_6 не вийшов із її володіння як безпосереднього володільця, і саме вона має нести відповідальність за заподіяну шкоду позивачеві.
Відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Враховуючи цю норму матеріального права, суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 має нести відповідальність перед позивачем по відшкодуванню моральної шкоди.
Згідно ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Беручи до уваги те, що настали тяжкі наслідки для позивача, пов'язаних зі смертю її чоловіка, глибину моральних страждань, суд беручи до уваги вимоги розумності і справедливості визначає до стягнення з відповідача моральну шкоду в розмірі 40000 грн.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про поховання та похоронну справу" від 10 липня 2003 року N1102-IV, поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи, що витрати які просить стягнути з відповідача позивач на відшкодування матеріальної шкоди до витрат на поховання не відносяться, тому суд приходить до висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 2500 грн. витрат на поминальний обід, до задоволення не підлягає.
Відповідно до правил ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судові витрати.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60 , 88, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 23, 1167, 1187 ЦК України, суд, -
вирішив:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 40000 (сорок тисяч) гривень.
В задоволенні решти заявлених вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 107 (сто сім) гривень 30 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Волинської області через Нововолинський міський суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий підпис
Згідно з оригіналом
Суддя О.Г. Галушка