Іменем України
Справа № 2а-3239/11/2770
12.12.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Санакоєвої М.А.,
суддів Кондрак Н.Й. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Даніліна К.В.
за участю сторін:
представник позивача - Військового прокурора Військово-Морських Сил України - Пархоменко Дмитро Петрович,
представник третьої особи - ОСОБА_3- ОСОБА_9,
розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Гавура О.В ) від 10.04.12 у справі № 2а-3239/11/2770
за позовом Військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41,Севастополь,99011) в інтересах держави в особі
Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6,Київ 168,03168)
до Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (вул. Хрустальова, 42 а,Севастополь,99040)
треті особи:
ОСОБА_5 (АДРЕСА_6)
ОСОБА_3 АДРЕСА_7
про визнання незаконним та скасування розпорядження,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 10.04.12 в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 10.04.12, прийняти нову постанову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні12.12.12 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.
Представник третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник відповідача та третя особа - ОСОБА_5 - не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у листопаді 2010 року військовою прокуратурою Військово-Морських Сил України була проведена перевірка законності дій службових осіб Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України під час розподілу та приватизації квартир у м. Севастополі.
За результатами перевірки встановлено, що начальник Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України Гаюн О.І., який діяв як орган приватизації, 10.05.2007 року видав розпорядження № 90 про приватизацію громадянином ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, житловою площею 37,1 кв.м.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала державі в особі Міністерства оборони та знаходилася в оперативному управлінні Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України.
Відповідно до рішення директора департаменту Будівництва МО України № 227/9/4022 від 28.02.2006 року, дана квартира була отримана Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України за актом прийому-передачі квартир від 25.12.2006 року від Установи "28 Управління начальника робіт".
У подальшому, оформлене належним чином на підставі рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради № 657 від 10.11.2006 року "Про внесення доповнень в рішення виконкому № 372/6 від 23.06.2006 року "Про визнання права власності на квартири в жилому будинку АДРЕСА_1", про що видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Таким чином, речовим правом володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), володіло Центральне спеціалізоване будівельне управління МО України - структурний підрозділ Міністерства оборони України.
Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оборону України"від 06.12.1991, № 1932-XII, ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України"від 06.12.1991, № 1934-XII та Положення про Міністерство оборони України, яке затверджене Указом Президента України від 21.09.1997 року № 888/97, Міністерство оборони України, що здійснює безпосереднє керівництво Збройними Силами України, є центральним органом виконавчої влади і військового управління.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"від 21.09.1999 року №1075-XIV, визначає, що повноваження держави як власника щодо майна реалізує центральний орган державної влади - Міністерство оборони України.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України", земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та вони звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Стаття 137 ГК України визначає право оперативного управління як речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Відповідно до пункту 1 Положення про Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління, яке затверджене начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 15.08.2005 року, відповідач по справі - Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, є установою та органом військового управління Збройних Сил України. Тобто відповідач є підпорядкованою особою позивача через начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Збройні Сили України", Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Підпункт 29 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України №406/2011 від 06.04.2011 року, передбачає, що міністр оборони скасовує повністю чи в окремій частині акти підпорядкованих Міноборони України органів військового управління, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства України та актам Міноборони України.
Згідно з пп. 19 п.10 зазначеного Положення, міністр оборони притягує до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
З листа Начальника Установи "28 УНР"на ім'я начальника Кримського територіального квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України за вих. № 16/01/07 від 16.01.07 року вбачається, що Кримському територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню Міністерства оборони України, зазначені квартири були передані на підставі дозволу Міністра оборони України від 28.04.2006 р. № 220/17/Д, з метою виконання фінансового плану Установи "28 УНР", відповідно графіку передачі житла та відповідно до наказу МО України від 26.04.2006 року № 224, з додатком - списком квартир.
Підставою направлення квартир з Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України до Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України став лист Командуючого ВМС України на адресу Головного квартирно-експлуатаційного управління. З листа вбачається, що Командуючий ВМС України просив надати згоду на розподіл житла в м. Євпаторія військовослужбовцям запасу Донузлавського, Севастопольського, Сімферопольського, Перевальненського, Феодосійського гарнізонів на підставі Інструкції про організацію забезпечення та надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Міністром оборони України № 577 від 06.10.2006 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за № 1171/13045.
Підтверджуючим документом передачі вищезазначеного житла є лист начальника Установи "28 Управління начальника робіт"до Кримського територіального КЕУ МО України. Згідно резолюції начальника Кримського територіального КЕУ він був прийнятий до виконання.
Таким чином, відповідно до п.4.5 Інструкції, за погодженням між Командуючим ВМС України та начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України житло надійшло до відання Кримського територіального КЕУ.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"№ 2482-ХІІ від 19.06.1992 року, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Судова колегія зазначає, що Порядок забезпечення військовослужбовців житлом регулювалось Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, який затверджений наказом Міністра оборони України № 20 від 03.02.1995 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1995 року за № 43/579, а з 30.10.2006 року регулюється Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Міністром оборони України № 577 від 06.10.2006 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.10.2006 року за № 1171/13045.
Відповідно до п. 4.5 Інструкції № 577, військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини.
Судова колегія вважає помилковим висновки позивача, що п.4 наказу Міністра оборони України "Про приватизацію житлового фонду військовослужбовцями та іншими особами, які мешкають в будинках Міністерства оборони України"№ 1 від 03.01.1993 року, згідно якого приватизацією займаються квартирно-експлуатаційні частини, на обліку яких перебувають квартири (будинки), тоді як Кримське територіальне КЕУ не є такою частиною.
На час видання вище зазначеного Наказу Міністра оборони України (1993 р.) в Збройних Силах України територіальні КЕУ не були утворені.
Квартирно-експлуатаційні управління були утворені в 2005 році, Кримське територіальне КЕУ директивою МО України №322-1/014 було утворено 30.06.2005 року та зареєстровано в Реєстрі 15.11.2005 року.
В подальших наказах МО України, зокрема наказ №224 від 26.04.2006 року, наказ № 577 від 06.10.2006 року зазначається квартирно-експлуатаційний орган.
Кримське управління капітального будівництва Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України делегувало право Кримському територіальному КЕУ з приватизації житла в будинках по вул. 9 Травня, в м. Євпаторії, про що 22.11.2005 року повідомило БТІ та ДРОНМ м. Євпаторії АР Крим.
Відповідно до п.4 Типового положення про територіальне квартирно-експлуатаційне управління, затвердженого наказом МО України № 91 від 02.02.2005 року (в редакції від 31.05.2005 року), управління здійснює функцію замовника будівництва житла для військовослужбовців. На підставі даної норми Кримське територіальне КЕУ має право самостійно приймати рішення про приватизацію житла, оскільки відноситься до замовників житла.
Виходячи з повноважень на приватизацію житла, начальник Кримського територіального КЕУ видав наказ № 78 від 07.07.2006 про утворення комісії з приватизації житлового фонду МО України, який за протестом Військового прокурора, наказом начальника Кримського територіального КЕУ Міністерства оборони України № 168 від 16.12.2010 року, був скасований.
Матеріалами справи підтверджуються наявність повноважень відповідача як органу приватизації. Так, до матеріалів справи долучено лист начальника Кримського територіального КЕУ від 12.12.2011 року на адресу голови Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про делегування ним прав на приватизацію однієї з квартир.
Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України організовує контроль за розподілом житла у гарнізонах Збройних Сил України, за заселенням житла військовослужбовцями та зняття їх з квартирного обліку.
У зв'язку з вищенаведеним, посилання представника позивача на несхвалення Міністерством оборони України дій відповідача щодо розподілу та передачу квартири АДРЕСА_1 у власність військовослужбовця запасу ОСОБА_5, є необґрунтованими.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 03.10.1992 року № 493, нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно"та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;
б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Аналіз наведених норм та обставин, дає судовій колегії право на висновок, що Наказ Міністра оборони України № 1 був зареєстрований не належним чином в Міністерстві юстиції України, тому посилання представника позивача на даний нормативний акт є необґрунтованим.
15.05.2007 року Центральним спеціалізованим будівельним Управлінням (госпрозрахунковим) Міністерства оборони України, видано довіреність начальнику Кримського територіального КЕУ МО України Гаюну О.І. представляти інтереси Управління в Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна м. Євпаторія.
Із вказаної довіреності вбачається, що для цього Гаюну О.І. були надані - повноваження від імені Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) МО України виконувати всі дії, пов'язані з оформленням відповідних документів на приватизацію, реєстрацію права власності згідно з актами прийому-передачі майна, в тому числі щодо квартири АДРЕСА_1.
Доводи представника позивача, що оскаржуване розпорядження видано начальником Кримського територіального КЕУ МО України до надання йому відповідних повноважень, судова колегія вважає безпідставними, оскільки зазначеною довіреністю начальник Кримського територіального КЕУ МО України не уповноважувався до дій, що передбачені законом, а саме - прийняття рішення як органу приватизації.
Згідно зі ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Представник позивача при розгляді справи посилався на норми ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", згідно якої позивач - Міністерство оборони України, у позові виступає як власник спірного майна у процесі приватизації.
Як зазначено вище, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, які організаційно складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Судова колегія зазначає, що позивач оскаржує акт індивідуальної дії (розпорядження) державного органу, який виданий установою, підпорядкованою Міністерству оборони України.
З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем достатніх доказів того, що оскаржуваним розпорядженням порушуються суб'єктивні права позивача.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач - Міністерство оборони України, має необхідні повноваження для вирішення питання, щодо скасування акту індивідуальної дії підпорядкованого органу.
Колегія суддів зазначає, що доказів відмови Міністерства оборони України чи самого відповідача скасувати оскаржуваний акт, суду не надано. В матеріалах справи відсутні докази того, що прокурором були вжиті необхідні заходи прокурорського реагування, а Міністерство оборони чи його структурні підрозділи відмовили йому в розгляді протесту та його задоволенні.
Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_5 отримав право власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1
Відповідно до договору купівлі-продажу від 13.11.2007 року № 1878 ОСОБА_5 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3
На підставі розпорядження № 90 від 10.05.2007 року виникли правовідносини щодо права власності на нерухоме майно та воно породило певні правові наслідки.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"№ 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" зазначено, що дії органу місцевої влади, які полягали у не продовженні договору оренди, не дивлячись на те, що така умова в орендній угоді містилась, слід розцінювати як перешкоджання законним очікуванням орендатора та позбавлення його частково тих міркувань, на підставі яких укладено договір. При цьому суд не взяв до уваги посилання на відсутність у органу місцевої влади повноважень на подовження договору оренди, зазначивши про те, що заявник мав знати про наслідки будь-якої недієздатності відповідного органу влади або міг отримати юридичну пораду, проте, оскільки місцевий орган сам вважав, що має повноваження включити таку умову, не здається нерозумним, що заявник та його юридичні радники прийняли до уваги цю саму впевненість. Підсумком наведеного став висновок стосовно непропорційного втручання органом влади у право заявника мирного володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.
Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 10.04.12 у справі № 2а-3239/11/2770 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 грудня 2012 р.
Головуючий суддя М.А.Санакоєва
Судді Н.Й. Кондрак
С.Ю. Яковенко