"27" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/22713/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Мартиненко І.В.,
представників позивача Сімоненко Н.А., відповідача Звичайної Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції в м. Суми та Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 у справі № 2а-1870/5367/11
за позовом Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб"
до Державної податкової інспекції в м. Суми,
до Головного управління Державного казначейства України в Сумській
області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості, -
Підприємство звернулося до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції та органа державного казначейства, у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.07.2011 № 0002092306/56961, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за січень 2011 року у розмірі 1 316 091,00 грн. та застосовано фінансові санкції у розмірі 1,00 грн., та стягнути з Державного бюджету України бюджетної заборгованості у розмірі 1 316 091,00 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2011 позов задоволено.
Судове рішення обґрунтовані тим, що у Товариства були всі правові підстави для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, оскільки факт здійснення фінансово - господарських операцій підтверджено відповідними первинними документами щодо придбання товару, на момент вчинення відповідних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як платники ПДВ, а недодержання податкової дисципліни третіми особами не є підставою для зменшення бюджетного відшкодування.
Постановою суду апеляційної інстанції судове рішення першої інстанції скасовано в частині визначення спірним податковим -повідомленням рішенням суми 1 190 385 грн., в іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду попередньої інстанції. Апеляційний суд, скасовуючи в частині рішення першої інстанції, виходив з того, що укладаючи договори позивач та його контрагент не ставили за мету здійснення господарської діяльності, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукцію й як наслідок отримання доходу від цих операцій, а мали намір спрямований на отримання лише податкової вигоди, оскільки зазначені договори не містять умов, істотні для даного виду договорів, - найменування продукції, ціни, кількості та умов якості товарів, які є предметом договорів. При цьому специфікації, якими визначена загальна кількість товару за асортиментом та номенклатурою, та які обумовлена умовами договорів, під час перевірки не були надані позивачем.
У касаційній скарзі орган податкової служби, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, податковий орган послався на безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Сумивторметал"). В основу таких висновків покладено акт перевірки ТОВ "Сумивторметал", у ході якої було встановлено, що контрагент позивача (ТОВ "Сумивторметал") не отримував товар (металобрухт), оскільки у ланцюгу постачальників цього контрагента один з платників податків (ТОВ"Мартен") не мав матеріально -технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності (оброблення металевих відходів), що підтверджено податковою звітністю останнього. Отже, на думку відповідача, якщо спростовується факт придбання ТОВ "Сумивторметал" металобрухту, то відповідно спростовується і його поставка на користь позивача. При цьому контролюючий орган зазначає, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників -від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.
В свою чергу позивач, не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Підприємства необхідно задовольнити, а скаргу Державної податкової інспекції задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судами, передумовою зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ у цій справі були договори на поставку товару (чорних та кольорових металів у вигляді металобрухту), укладені між позивачем та контрагентами (ТОВ "Альфа-Метал-Компані", ТОВ "НВО Перспектива", ТОВ "Сумивторметал", ТОВ "СОТ Плюс", ТОВ "Метал - Прогрес"). На виконання умов зазначених договорів позивач отримав від постачальників товар, про що отримав податкові накладні, та перерахував грошові кошти за поставлений товар, що підтверджено платіжними документами. Ці операції визнані податковим органом як безтоварні внаслідок того, що декілька платників ПДВ у ланцюгу посередників або не декларують, або не виконують свої податкові зобов'язання зі сплати цього податку, або не мають матеріально -технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності чи припинені.
Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції у цій справі керувався положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.
З аналізу вище наведених норм вбачається, Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум ПДВ, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування вразі несплати сум ПДВ до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.
Заборона щодо обмеження виплати відшкодування у зв'язку з наявністю або відсутністю надходжень ПДВ до бюджету також залишилася в Податковому кодексі України (п. 200.17).
Разом з тим, предметом доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та сформованого з урахуванням відповідних сум бюджетного, оскільки податковий орган, приймаючи спірне повідомлення -рішення, про скасування якого заявлено позов, виходив із того, що операції між позивачем та його контрагентом містить ознаки фіктивності.
У ході розгляду справи судом першої інстанції було досліджено усі первинні документи (договори, специфікації до цих договорів, товарно -транспортні документи, видаткові накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, приходні ордери, акти прийому - здачі, картки складського обліку, платіжні документи та рахунки), встановлено статус постачальників товару, придбання якого стало підставою для формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування, встановлено дотримання Підприємством спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, перевірено доводи податкового органу.
Доводи податкового органу щодо фіктивності фінансово -господарських операцій між позивачем та ТОВ "Альфа-Метал-Компані" через відсутність товарно -транспортних накладних спростовано наявними у матеріалах справи останніх, які були досліджені судом першої інстанції.
Також, слід зазначити, що наявність або відсутність матеріально -технічної бази у контрагентів позивача не є передумовою для визначення господарської компетенції господарюючого суб'єкта.
Щодо істотних умов договорів, то відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому випадку погодити предмет (найменування, включаючи номенклатуру й асортимент, кількість і вимоги до якості товару), ціну та строк дії договору (час, упродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на підставі договору).
Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 Цивільного кодексу України), причому це може бути товар, визначений як родовими, так і індивідуальними ознаками. Якщо передачі покупцеві підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, сторони мають погодити його асортимент. Загальна кількість товару за асортиментом, номенклатурою визначається у спеціальному документі -специфікації за згодою сторін (ст. 266 ГК України), а відповідно до ст. 669 ЦК України ЦК України вона може бути погоджена і шляхом встановлення в договорі. Якість товару має бути засвідчена належним товаросупровідним документом і має відповідати умовам договору, вимогам щодо якості, передбаченим стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації та законодавству, а в разі погодження сторонами зразку чи опису -відповідно, зразку чи опису (ст. 673 ЦК України, ст. 268 ГК України).
Ціна договору складається із сумарної ціни товару, що підлягає поставці на підставі цього договору. Якщо ціни на товар, що є предметом поставки, не підлягають державному регулюванню, то ціна договору встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України, ст. 190 ГК України). Якщо при укладенні договору неможливо встановити його ціну, можна послатися на документи, які при поставці кожної партії товару додаватимуться до договору як його невід'ємні частини та кожного разу фіксуватимуть ціну товару (наприклад, суми, зазначені в накладних, якими оформляється прийом-передача товару, поставленого на підставі договору).
Як вже було зазначено вище, судом першої інстанції було досліджено специфікації до договорів, товарно -транспортні документи, рахунки -фактури, накладні, акти, податкові накладні, які є товаросупровідними документами та невід'ємною частиною цих договорів.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, що також визнає відповідач, висновок суду першої інстанцій про безпідставність зменшення відповідачем заявленої суми позивачем до бюджетного відшкодування -правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Цілком правильно судом першої інстанції визнано безпідставними і визначення контролюючим органом фінансових санкцій позивачу у розмірі 1,00 грн., оскільки відповідальність встановлена ст. 123 Податкового кодексу України (далі -ПКУ) застосовується у разі зменшення (збільшення) контролюючим органом суми бюджетного відшкодування, факт завищення позивачем якої в ході судового розгляду не знайшов своє підтвердження.
Також, дослідивши передумови для отримання позивачем бюджетного відшкодування, судом першої інстанції обґрунтовано було задоволено позовні вимоги щодо стягнення відповідної суми ПДВ з Державного бюджету України.
Так, порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків на момент прийняття позивачем рішення про повернення суми бюджетного відшкодування шляхом подачі декларації за січень 2011 року, встановлено ст. 200 ПКУ.
Податковий орган протягом 30 календарних днів після закінчення граничного терміну подання декларації проводить камеральну перевірку заявленої інформації. За наявності достатніх підстав, які свідчать про порушення, податківці мають право провести документальну позапланову виїзну перевірку протягом 30 календарних днів після закінчення терміну проведення камеральної перевірки (п. 200.10, 200.11 ПКУ). Після закінчення перевірки податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк подати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню, до Держказначейства, яке протягом 5 операційних днів після отримання висновку перераховує таку суму на рахунок платника (п. 200.12, п. 200.13 ПКУ).
У разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету (п. 200.15 ПКУ).
За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми задовольнити частково.
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 у справі № 2а-1870/5367/11 скасувати та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2011.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К Голубєва
І.В. Приходько