"20" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/68631/12
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівГордійчук М. П.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_4 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій відповідача неправомірними, зобов'язання призупинити відрахування.
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 17 січня 2012 року позов задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року скасовано постанову Олевського районного суду Житомирської області від 17 січня 2012 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В запереченнях відповідача просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що з 07 лютого 2011 року позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З жовтня 2001 року в УПСЗН позивач отримує допомогу на дитину.
Відповідно до заяви позивача з 16 грудня 2003 року їй встановлено надбавка до пенсії на утримання непрацездатного члена сім'ї відповідно до пункту а) статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За змістом вказаної норми до пенсії за вислугу років, що призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (у тому числі до обчисленої в мінімальному розмірі), нараховується надбавка непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, що належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника (стаття 30), - на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому надбавка нараховується тільки на тих членів сім'ї, які не одержують пенсійні виплати із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомогу на дітей одиноким матерям. За наявності права одночасно на пенсію, зазначені види допомоги і надбавку на непрацездатного члена сім'ї до пенсії за вислугу років за вибором пенсіонера може бути призначено пенсію, державну соціальну допомогу або нараховано на цього члена сім'ї надбавку. За наявності в сім'ї двох або більше пенсіонерів кожний непрацездатний член сім'ї, який перебуває на їх спільному утриманні, враховується для нарахування надбавки тільки одному з пенсіонерів за їх вибором.
Відповідачем встановлено, що з 01 січня 2007 року по 31 серпня 2010 року позивач безпідставно одержує надбавку відповідно до пункту а) статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки ним одночасно одержувалась і допомога на дитину.
Встановивши такі обставини, відповідач прийняв рішення про повернення надміру виплачених сум пенсій.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернулася з цим позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість цього позову.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів вважає висновки судів передчасними.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.
В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.
Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім'ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.
Із змісту вказаної статті вбачається, що позивач повинна відшкодувати суму надміру сплачених пенсій внаслідок зловживань з боку пенсіонера, зокрема, у випадку неповідомлення органів Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на довідку (а. с. 71), в якій зазначено, що позивач на обліку в УПСЗН не знаходиться та допомогу не одержує.
Відповідно до статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Довідка, на яку посилається суд апеляційної інстанції, не містить дати її складання. Крім того, вона підписана не позивачем, а начальником УПСЗН і його спеціалістом. Таким чином, вказана довідка не є доказом зловживань з боку пенсіонера.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Рішення судів не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а отже вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Олевського районного суду Житомирської області від 17 січня 2012 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.