"20" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/51177/12
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівГордійчук М. П.,
Черпіцької Л. Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про визнання неправомірним розпорядження, скасування вимоги та акту,
встановив:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області про скасування вимоги про сплату боргу № ф-787.1 від 27 січня 2011 року.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою на них, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В запереченнях позивач просила залишити скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судами встановлено, що актом № 12 від 27 січня 2011 року перевірки питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів управління ПФУ виявлено порушення п. 4 та п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідачем 27 січня 2011 року прийнято розпорядження про усунення порушень щодо неподання, подання недостовірних відомостей про застраховану особу і складено вимогу № Ф-787.1, якою позивача зобов'язано сплатити борг зі сплати страхових внесків, фінансових санкцій та пені станом на 27 січня 2011 року.
Не погоджуючись з цими актами, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості позову. Суди виходили з того, що позивачем вчасно подавались розрахункові документи, однак кошти не були перераховані до банківські рахунки Пенсійного фонду з вини банківської установи.
Колегія суддів не погоджується з висновкам судів.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції на час виникнення спірних відносин) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.
Пунктом 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками зазначених осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 того самого Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.
У статті 18 цього Закону зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство; іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Стаття 20 Закону визначає порядок обчислення та сплати страхових внесків. В абзаці 1 частини 6 цієї статті встановлено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Частиною 9 цієї статті встановлено, що днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду або у випадках, передбачених цим Законом, на рахунок Накопичувального фонду - день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Таким чином, обов'язок підприємства щодо сплати страхових внесків вважається виконаним з дня списання установою банку суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника.
На такі вимоги закону суди уваги не звернули.
Крім того, суд першої інстанції послався на висновки обвинувального вироку у кримінальній справі по обвинуваченню начальника відділу обліку надходження платежів УПФ України в Долинському районі. У висновку встановленні факти злочинних дій вказаної особи щодо перерахування сплачених страхових внесків одних осіб на рахунки інших.
Між тим, частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Таким чином обвинувальний висновок не є допустимим доказом у справі.
З таких підстав рішення судів підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Долинському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.