"11" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/79202/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Харченка В.В.
Бим М.Є.
Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська та ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про соціальний захист дітей війни, -
Постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано бездіяльність Управління протиправною. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати різниці недоплат за 2007 рік з 09 липня по 31 грудня 2007 року та за 2008 рік з 22 травня по 01 січня 2009 року з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог, в цій частині ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті постанову Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2009 року залишено без змін.
На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшли касаційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська та ОСОБА_4.
Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій.
ОСОБА_4 в свою чергу просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При цьому заявники касаційних скарг посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська підлягає задоволенню, касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни», що підтверджується пенсійним посвідченням.
Відповідачем -Управлінням Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, не здійснюються виплати з посиланням на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність величини для розрахунку підвищення до пенсії категорії громадян, які мають статус «діти війни».
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивачка має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, яким визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік»щодо зупинення на 2008 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 05 жовтня 2009 року, і, хоча відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку, судом першої інстанції строк було поновлено.
Частиною 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз частини першої статті 100 КАС дає підстави вважати, що суд не мав можливості самостійно, на свій розсуд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду. Право вимагати застосування строку звернення до суду належало сторонам і у випадку, якщо така заява не надходила до суду і наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду не могли бути застосовані судом.
Пропущення строків звернення до адміністративного суду і заява сторони про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції було ухвалено відповідно до закону та скасоване судом апеляційної інстанції помилково, що, відповідно до вимог статті 226 КАС України, є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 210, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська задовольнити.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2010 року -скасувати, постанову Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 листопада 2009 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.