Копія
Іменем України
Справа № 2а-8243/12/0170/10
31.10.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Санакоєвої М.А.,
суддів Яковенко С.Ю. ,
Іщенко Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 14.08.12 у справі № 2а-8243/12/0170/10
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Крилова, 133,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)
про стягнення заборгованості в розмірі 5460,00 грн.,
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.08.12 в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.08.12 та прийняти нове рішення.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.
Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 7 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875 контроль за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Правовий статус, повноваження та умови діяльності Фонду визначені Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434.
Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року N 1434, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.
Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.
Судом встановлено, що Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів являється територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, яке визнано урядовим органом державного управління.
Відповідно до частини 8 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875, відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.
Судом встановлено, що Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, реалізуючи свої завдання та функції у відносинах з фізичними та юридичними особами являється органом виконавчої влади та, відповідно, суб'єктом владних повноважень.
Частиною дев'ятою, десятою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875 встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19, 20 Закону, вирішуються відділеннями Фонду в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді. Отже, позивачами у зазначеній категорії справ виступають відділення Фонду.
Таким чином, Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875, реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку частиною 9 статті 20 Закону.
Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України, юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.
ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 96000, АДРЕСА_2) зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як фізична особа - підприємець.
Таким чином, відповідач є суб'єктом господарювання, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державний гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Відповідачем на виконання вимог Закону 29.02.2012 року було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік по формі №10-ПІ (а.с. 10). В даному звіті відповідачем зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників в 2011 році становила 10 осіб, фонд оплати штатних працівників 109200,00 гривень, середньорічна заробітна плата складала 10900,00 гривень, в графах норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а також сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - проставлені прочерки.
Як вбачається з акту перевірки виконання ст. 19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 13.06.2012 року (а.с. 9) позивачем виявлені розбіжності показників у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік по формі № 10-ПІ фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, а саме: вказано, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням середньооблікової чисельність штатних працівників в 2011 році в 10 осіб повинен становить - 1 особу, а тому сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - повинна відповідати 5460,00 гривень.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Наказу Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення" № 420 від 19.12.2005 формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами щомісячно до державної служби зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог Закону 25.01.2011 року, 16.02.2011 року, 21.03.2011 року, 12.04.2011 року, 11.05.2011 року, 26.05.2011 року, 17.06.2011 року, 19.07.2011 року, 22.08.2011 року, 14.09.2011 року, 21.10.2011 року, 09.11.2011 року, 19.12.2011 року було подано позивачу Звіти про наявність вакансій по формі № 3-ПІ (а.с. 20-32).
Однак, в Красноперекопському міськрайонному центрі зайнятості відсутні робітники, яким за рекомендаціями МСЕК дозволена праця в пекарному цеху, а тому відповідач був позбавлений можливості працевлаштувати інваліда.
Відповідно до частини третьої статті 19 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2006), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З наведених норм статей 18, 19 Закону вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.
У статті 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:
- безпосереднє звернення інваліда до підприємства;
- звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
У частині третій статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством,
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочого місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.
Статтею 19 Закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку невчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів.
Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, тому Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2011 році.
Аналіз наведених норм та обставин, дає судовій колегії право на висновок про необґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач діяв без урахування всіх обставин по справі, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 5460,00 гривень є необґрунтованими, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.
Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 14.08.12 у справі № 2а-8243/12/0170/10 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва
Судді підпис С.Ю. Яковенко
підпис Г.М. Іщенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.А.Санакоєва