Копія
Іменем України
Справа № 2а-0117/71/12
24.10.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Санакоєвої М.А.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Яковенко С.Ю.
секретар судового засідання Радух Ю.А.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1, виданий Сакським МРВ ГУМВС України в Криму24 лютого 1997 р.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим (суддя Асанов Е.Н. ) від 19.03.12 у справі № 2а-0117/71/12 (177/1225/12)
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Сакської міської ради АР Крим (вул. Леніна, 15, м. Саки, Сакський район, Автономна Республіка Крим, 96500)
про визнання протиправним та скасування рішення №25/2 від 29.12.2011,
Постановою Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.12 у задоволенні адміністративного позову -відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_2 звернувся до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19.03.12, прийняти нову постанову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 24.10.12 позивач підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.
Представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, рішенням Сакської міської ради № 51 від 26.12.2008р. позивачу погоджено місцерозташування земельної ділянки площею 5400 кв.м. та надано дозвіл на розробку проекту відводу для надання в оренду для будівництва і обслуговування комплексу спортивних споруд по вул. Будівельна в м. Саки.
27.12.2011р. Сакським міжрайонним прокурором на зазначене рішення до Сакської міської ради було скеровано протест № 12484/013, в якому зазначалося, що відповідно до положень ст.124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Рішенням Сакської міської ради № 25/2 від 29.12.2011р. розглянуто та задоволено зазначений протест прокурора, скасовано рішення Сакської міської ради № 51 від 26.12.2008р. "Про дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту відводу земельної ділянки для надання в оренду для будівництва і обслуговування комплексу спортивних споруд по вул. Будівельна в м. Саки".
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття скасованого рішення). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття скасованого рішення).
На підставі положень ч.ч. 1 та 2 статті 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законами України і договором оренди землі.
В обґрунтування своїх доводів заявник апеляційної скарги посилається на Рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. № 7рп- 2009, згідно з яким органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до розпоряджень цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі доводи позивача судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки у даних правових відносинах у позивача не виникло права оренди земельної ділянки, право на оформлення відповідних документів та отримання земельної ділянки позивач не реалізував, земельні торги щодо права оренди земельної ділянки не проводились.
В п.5 рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за конституційним поданням Харківської міської ради (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 зазначено наступне:
В Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому Законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто- герой Київ", відповідно до частини третьої статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому Законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом встановлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора вноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру ").
У зв'язку з наведеним, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону, рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати в суді рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки в Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а значить, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина , як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування, гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).
Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними та фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до розпоряджень цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Судова колегія зазначає, що відповідно до п. 4 рішення відповідача від 26.10.2008 №51, це рішення дійсно до 01.12.2009. Позивач не надав суду доказів того, що ним це рішення міської ради виконано у визначений строк.
В матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами правовідносин, пов'язаних з реалізацією позивачем прав, наданих йому рішенням від 26.10.2008 №51, на момент прийняття оскаржуваного рішення.
Орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ( п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 по справі N 1-9/2009).
Відповідно до п.34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, є виключної компетенцією сільських, селищних, міських рад.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.
Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим (суддя Асанов Е.Н. ) від 19.03.12 у справі № 2а-0117/71/12 (177/1225/12) - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 29 жовтня 2012 р.
Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.А.Санакоєва