Справа № 2-4802/11 Провадження № 22-ц/0290/3646/2012Головуючий в суді першої інстанції:Овсюк Є.М.
Категорія: 6 Доповідач: Гуцол П. П.
20.12.2012 м. Вінниця
колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого-судді: Гуцола П.П.
Суддів: Луценка В.В., Денишенко Т.О.
При секретарі: Пєтухової Н.О.
За участю: прокурора Кислова Ю.А., представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Вінниці на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності, -
До суду з позовом звернувся у жовтні 2011 року позивач до відповідача про визнання права власності на самочинно збудоване і переобладнані нежитлові приміщення готельно-торгівельного комплексу, які розташовані у АДРЕСА_1, позначеного на плані літ «А», до складу якого входять на 1-му поверсі: Ѕ частка сходової клітини 3-14, площею 7,0 кв. м.; на ІІ-ому поверсі: Ѕ частки сходової клітини 5-1, площею 6,9 кв. м.; кімнату 5-2, площею 35,3 кв. м.; санвузол 5-3, площею 56 кв. м.; кімнату 5-4, площею 21,4 кв. м.; санвузол 5-5, площею 3,1 кв. м.; кімнату 5-6 площею 21,1 кв. м.; санвузол 5-7, площею 4,0 кв. м.; електрощитову 5-8, площею 4,1 кв. м.; кухню 5-9, площею 18,9 кв. м.; санвузол 5-10, площею 2,7 кв. м.; санвузол 5-11, площею 5-7 кв. м.; коридор 5-12; площею 4,7 кв. м.; кімнату 5-13, площею 23,0 кв. м.; коридор 5-14, площею 18,0 кв. м.; на ІІІ-ому поверсі: сходова клітина 6-1, площею 13,4 кв. м.; кімната 6-2, площею 32,0 кв. м.; санвузол 6-3, площею 4,0 кв. м.; кімнату 6-4, площею 21,8 кв. м.; санвузол 6-5, площею 3,3 кв. м.; кімнату 6-6, площею 20,5 кв. м.; санвузол 6-7, площею 4,1 кв. м.; кімнату 6-8, площею 16.9 кв. м.; санвузол 6-9, площею 3,7 кв. м.; санвузол 6-10, площею 4,1 кв. м.; кімнату 6-11, площею 13,8 кв. м.; сходову кімнату 6-12, площею 13,7 кв. м.; кімнату 6-13, площею 12,3 кв. м.; кімнату 6-14, площею 17,1 кв. м.; санвузол 6-15, площею 4,3 кв. м.; санвузол 6-16, площею 3,4 кв. м.; кімнату 6-17, площею 17,5 кв. м.; кімнату 6-18, площею 17,1 кв.м.; санвузол 6-19, площею 3,5 кв. м.; кімнату 6-20, площею 30,2 кв. м.; санвузол 6-21, площею 6,5 кв. м.; коридор 6-22, площею 50,5 кв. м.; а всього загальною площею 495,2 кв. м.
Відсутність правовстановлюючих документів та можливості повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним нерухомим майном змусило його звернутися до суду та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2011 року позов задоволено і визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудовані і переобладнані нежитлові приміщення готельно-торгівельного комплексу, розташованого у АДРЕСА_1, позначеного на плані літ. «А», загальною площею 495,2 кв. м.
На вказане рішення заступник прокурора м. Вінниці подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2011 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудовані і переобладнані нежитлові приміщення готельно-торговельного комплексу у АДРЕСА_1, позначеного на плані літ. «А», загальною площею 495,2 кв. м.
Зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення матеріального права та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_2 у визнанні права власності і на самочинно збудовані і переобладнані нежитлові приміщення готельно-торгівельного комплексу з наступних підстав.
Згідно із ст. 376 ЦК України убачається, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил (ч. 1).
А також ч. 2 даної статті передбачає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього ч. 3 передбачає, що право власності на самочинне збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Також ч. 4 ст. 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує право інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Відповідно до п. 2 та п. 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМ України від 13 квітня 2011 р. № 461 експлуатація об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до 1-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорту, проводиться шляхом реєстрації Державного архітектурно-будівельною інстанцією та її територіальними органами (Інспекція), поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (декларація).
Крім того, ст. 28 ЗУ «Про архітектурну діяльність» власники та користувачі об'єктів архітектури зобов'язані: утримувати в належному стані будинки і споруди, а так само закріплені ділянки, додержуватися під час експлуатації об'єкта архітектури вимог, визначених у його архітектурно-технічному паспорті, а також вимог законодавства: отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов'язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об'єкта архітектури та інше. Будівництво ( нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Проте, в порушення вищезазначених норм закону, позивачем було здійснене будівництво без оформлення належних документів, зокрема, належно оформленого дозволу або проекту на виконання такого будівництва; прийняття в експлуатацію, виділу земельної ділянки; погодження з власником земельної ділянки, тощо. За наведених обставин у суду першої інстанції не було підстав для визнання права власності на самочинне будівництво.
Судом першої інстанції при вирішенні даної справи не встановлено чи спірне самочинне збудоване приміщення реконструйованої квартири, завершене будівництвом, тобто введене в експлуатацію в установленому законом порядку, чи дотримано порядок будівництва спірного об'єкту нерухомості.
Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Також відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житловий будинок, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Згідно із п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно від 7.02.2002р. №7/5, зазначено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документів, що посвідчують право на земельну ділянку та документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництва проектній документації, державним будівельним нормам, стандартом і правилам.
Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом. Виконання будівельних робіт без відповідного документу, який дає право виконувати такі роботи, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідність згідно із законом.
Питання прийняття до експлуатації самочинно спорудженого та самочинно переобладнаного нерухомого майна покладається законодавством України на виконавчий комітет Вінницької міської ради, а не суд. Позивач по справі до ВК ВМР з питанням прийняття до експлуатації самочинно спорудженого та переобладнаного нерухомого майна не звертався і відмови в цьому не одержав.
Відповідно до ст. 376 ч. 3 ЦК України право власності на самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Як встановлено судом, що земельної ділянки для зазначеного будівництва не надавалось. До розгляду справи не залучалась інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області.
Судом 7 грудня 2012 року поновлено прокурору строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення Ленінського районного суду від 20 грудня 2011р., т.я. даний строк пропущений з поважної причини. Прокурор відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 20 ЗУ «Про прокуратуру» вправі при виявленні вказаних порушень закону в межах своєї компетенції має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів держави і ст. 45 ЦПК України.
Враховуючи, що суд першої інстанції вирішив питання про визнання права власності на самочинно збудовані і переобладнані нежитлові приміщення, готельно-торгівельного комплексу, розташованого у АДРЕСА_1, позначеного на плані літ. «А», загальною площею 495,2 кв.м., що прямо суперечить вимогам чинного законодавства і інтереси територіальної громади міста Вінниці. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, а в позові ОСОБА_2 про визнання права власності на самочинно збудовані і переобладнані нежитлові приміщення готельно-торговельного комплексу необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Вінниці задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 грудня 2011 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_2 до виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання права власності нежитлових приміщень торговельного комплексу літ. «А», розташованого у АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: