Справа № 212/12510/2012 Провадження № 22-ц/0290/3611/2012Головуючий в суді першої інстанції:Кашпрук Г.М.
Категорія: 5Доповідач: Гуцол П. П.
20.12.2012 м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого судді: Гуцола П.П.,
суддів Луценка В.В., Денишенко Т.О.,
при секретарі Пєтуховій Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
13 вересня 2012 року ОСОБА_3 звернувся в Ленінський районний суд м. Вінниці з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності (а. с. 3-4). Позов мотивований тим, що позивачу належить на праві приватної власності 1/10 частка нежитлових приміщень, розташованих в АДРЕСА_1, загальною площею 171,0 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим 14.04.2011 року виконкомом Вінницької міської ради. Це право власності зареєстроване 12.05.2011 року комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 31757813, номер запису 1004 в книзі 13дюо, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав за № 29935294.
За позовом ОСОБА_2, який оспорює і не визнає право власності ОСОБА_3 на вказані нежитлові приміщення, 30 серпня 2011 року Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив постанову, якою визнав протиправним та скасував рішення комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1. Однак, позивач стверджує, що набув право власності на вказані приміщення на законних підставах, а оскільки воно не визнається ОСОБА_2, то згідно статей 328, 392 ЦК України він звернувся в суд з даним позовом.
Указом Президента України від 05 липня 2012 року № 437/2012 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» ліквідовано Ленінський районний суд м. Вінниці та утворено Вінницький міський суд Вінницької області. Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2012 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження ( а. с. 47 ).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року ( а. с. 84-86 ) позов задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/10 частку нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_1, що складається з нежитлових приміщень: літери «А»-ІІ поверх - пр. № 15: № 1- № 11 - 171,0 кв.м. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 3306,00 гривень.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить оскаржуване судове рішення скасувати (а. с. 88-91), ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в позові. Апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, грубо порушив норми процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення і заперечення сторін у справі, дос-лідивши матеріали останньої, проаналізувавши докази, наявні в справі, в їх су-купності, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рі-шення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої ін-станції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Мережа» від 25.10.2010 року № 6 статутний капітал товариства було збільшено за рахунок внеску учасника ОСОБА_4 у вигляді нежитлових приміщень загальною площею 1679,2 кв.м., розташованих у м. Вінниці, по вул. Кро-пивницького, будівля № 1 під літерою «А». За товариством було зареєстровано право власності на ці приміщення та виконкомом Вінницької міської ради 16 листопада 2010 року видано свідоцтво про право власності за № 2472. Згідно протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Мережа» від 17.12.2010 року № 8 до складу учасників товариства включений ОСОБА_3 і йому за актом прийому-передачі негрошового внеску у статутному капіталі товариства від 01.02. 2011 року передано у власність 1/10 частку нежитлових приміщень загальною площею 171,0 кв.м. по АДРЕСА_1, приміщення № 15 на ІІ поверсі. Рішенням виконкому Вінницької міської ради від 14.04. 2011 року № 855 ОСОБА_3 оформлено право приватної власності на цю не-рухомість та видано свідоцтво про право власності на дане нежиле приміщен-ня.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 29935294 право власності на 1/10 частку нежитлового приміщення, що є предметом даного судового спору, 12.05.2011 року зареєстроване комунальнми підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_3 за реєстраційним номером 31757813, номер запису - 1004 в книзі 13дюо.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався нормами ЦК України стосовно набуття права власності та його захисту в порядку визнання власником у разі оспорювання цього права або невизнання іншою особою, державної реєстрації прав на нерухомість ( ст. ст. 182, 328, 392 ЦК України ), спеціальним законодавством: Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 «Про затвердження тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно».
Таким чином, право власності на 1/10 частки нежилих приміщень по АДРЕСА_1 загальною площею 171,0 кв.м., набуте ОСОБА_3 взамін виплати вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, переданням майна в натурі, тобто на підставах, що не заборонені законом.
Суд першої інстанції вірно визначився у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі та застосував норми матеріального права, що регулюють дані правовідносини.
Посилаючись в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апелянт разом з тим не зазначає, які ж конкретно норми права порушені. Лише вказує на судові рішення, ухвалені у справах між іншими сторонами та з іншого предмета спору; а стверджуючи про своє право власності на об'єкт нерухомого майна в АДРЕСА_1 загальною площею 1679 кв.м., ОСОБА_2 замовчує той факт, що дане право за ним не зареєстроване в установленому державою порядку. Частина 4 статті 334 ЦК України, пункт 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачають, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, відповідно до закону ви-никають з дня такої реєстрації.
Апелянт зазначає у скарзі, що постановою Вінницького окружного адмініс-тративного суду від 30 серпня 2011 року ( а. с. 10-12 ) констатовано лише його повноправне право власності на спірне нерухоме майно. Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки судом на четвертій сторінці постанови п'ятим абзацом підкреслено відсутність компетенції в адміністративного суду встановлювати наявність чи відсутність права власності на спірне приміщення за конкретними юридичними чи фізичними особами, а суд має можливість лише дати оцінку правомірності державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Також колегія суддів приймає до уваги встановлений адміністративним судом ( друга сторінка сьомий абзац ) той факт, що при зверненні ОСОБА_2 до комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» у зв'язку з визнанням за ним судовим рішенням права власності на нерухомість, він встановив наявність уже існуючих рішень про державну реєстрацію вказаного об'єкта нерухомого майна за третіми особами. Тобто, право власності уже було зареєстровано за іншими особами, зокрема, за ОСОБА_3, коли ОСОБА_2 лише оспорював у суді своє право власності на це ж майно.
В доповнення до вказаного слід мати на увазі, що відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на визнання за ним права на частину спірних приміщень рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 05.08.2010 року, яке набрало законної сили 02.03.2011 року ( а. с. 56-68 ), в той час, коли свідоцтво про право власності на 1/10 частку нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 видане виконкомом Вінницької міської ради ТОВ «Мережа» ще 16 листопада 2010 року на підставі рішення від цієї ж дати з № 2472 ( а.с. 78-79 ). При цьому звертає на себе увагу те, що позов ОСОБА_2 у спорі про своє право власності на спірну нерухомість заявляв до ТОВ ВКП «МА-КІ», ТОВ «Южметтехпром»; ТОВ «Мережа» учасником цього спору не було.
Зазначаючи у скарзі відсутність необхідності у ОСОБА_3 вимагати визнання за ним права власності на частину нерухомості в судовому порядку через наявність у нього свідоцтва про таке право, апелянт не звертає увагу на положення частини першої статті 3 ЦПК України, якою встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; на те, що саме він особисто не визнає права власності позивача на спірне майно, стверджуючи про своє відповідне право.
Колегія суддів звертає увагу, що право власності на нежитлові приміщення, щодо яких має місце даний спір, виникло у ОСОБА_3 з незаперечного і об'єктивного юридичного факту: в результаті передання майна в натурі взамін виплати вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства, на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, яке є дійсним, ніким не оспорюється і не брати яке до уваги неможливо.
Частина третя ст. 10, частини 1, 2 ст. 11 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі вказаних норм цивільного процесуального права колегія суддів апеляційного суду Вінницької області не знаходить підстав для визнання доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 такими, що заслуговують на увагу, є доведеними і підлягають задоволенню, тягнуть скасування оскаржуваного судового рішення,.
Статтею 308 ЦПК України встановлено, що апеляційний суд відхиляє апеля-ляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: