06.12.2012
Апеляційний суд міста Севастополя
06 грудня 2012 року, колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
Головуючого, судді - Козуб О.В.,
суддів - Птіціної В.І., Єфімової В.О.,
при секретарі - Марушевській Т.В.,
за участю - представника відповідача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Гагарінського районного суду м.Севастополя від 02 жовтня 2012 року, -
У листопаді 2011 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у розмірі 269700 гривень, які сплачені позивачем як поручителем по поверненню кредиту за кредитним договором № 0364/07/21-КЕ від 05.11.2007 року, укладеним між відповідачем ОСОБА_4 та АКБ «Форум».
Оскаржуваною ухвалою Гагарінського районного суду м.Севастополя від 02 жовтня 2012 року заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про забезпечення вищевказаних позовних вимог позивача ОСОБА_3 задоволено частково, накладено арешт на належне відповідачу ОСОБА_4 майно - автомобіль „Ніссан-QASHQAI", 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, та земельну ділянку НОМЕР_2, розташовану у Балаклавському районі м.Севастополя у межах СТ „Байдарська долина" загальною площею 0,0571 га, кадастровий номер 8536390700:38:001:0116.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, поданої її представником, просить скасувати оскаржувану ухвалу, посилаючись на порушення судом І інстанції норм процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вважала, що ухвала суду не ґрунтується на законі, мотивуючи тим, що вона своєю письмовою заявою визнала частину вимог позивача ОСОБА_3 і не оспорювала його позовні вимоги у розмірі 119165 гривень 24 копійки. Також, посилалася на наявність у позивача ОСОБА_3 перед нею невиконаних рішень Гагарінського районного суду м.Севастополя від 30.06.2010 року та Апеляційного суду м.Севастополя від 30.09.2010 року, якими ОСОБА_3 зобов'язано сплатити на її користь компенсацію та судові витрати на загальну суму у розмірі 214300 гривень, і які до теперішнього часу ним не сплачені за виконавчим листом. Крім, цього, зазначила, що позивачем ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не прийнято судом до уваги даних про її особу - відповідача, тощо і ці обставини не прийняті до уваги і не мотивовані судом в ухвалі.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву представника позивача про забезпечення позовних вимог, наклав арешт на автомобіль „Ніссан-QASHQAI", 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1, та на земельну ділянку НОМЕР_2, розташовану у Балаклавському районі м.Севастополя у межах СТ „Байдарська долина" загальною площею 0,0571 га, кадастровий номер 8536390700:38:001:0116. Відмовивши у накладені арешту на 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу ОСОБА_4, виходив з розміру заявлених позовних вимог позивача - 269700 гривень і співмірності цих позовних вимог вартості майна, яким забезпечується позов ОСОБА_3, мотивуючи необхідність забезпечення позовних вимог позивача можливістю у подальшому виконання рішення суду за цими позовними вимогами у разі їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням питання, вважає, що суд першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову на час її розгляду повністю дотримався вимог процесуального закону.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.151 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Пунктами 3,4 Постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що згідно п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у розмірі 269700 гривень, які сплачені позивачем як поручителем по поверненню кредиту за кредитним договором № 0364/07/21-КЕ від 05.11.2007 року, укладеним між відповідачем ОСОБА_4 та АКБ «Форум», на підтвердження своїх вимог позивачем до позову надавалися квитанції, платіжні доручення, довідки ПАТ «Банк Форум» (правонаступником АКБ «Форум»).
Судом І інстанції при розгляді цієї заяви дотримано вимоги вищевказаних положень закону стосовно наявності спору між сторонами, співмірності заявлених позовних вимог забезпеченим майном, яке належить на праві власності відповідачу, оскільки визначена рішеннями суду І інстанції та апеляційного суду вартість майна, яким забезпечено позовні вимоги позивача у розмірі 269700 гривень відповідає розміру заявлених позовних вимог, незначно перевищує розмір цих позовних вимог.
Оскаржуючи ухвалу суду, відповідач не довела, що між нею і позивачем спір щодо розміру заявлених позовних вимог відсутній, що вона, подавши заяву про часткове визнання позовних вимог позивача ОСОБА_3, виконає вимоги позивача на суму 119165 гривень 24 копійки в добровільному порядку у разі задоволення його позову, оскільки позивач не зменшував своїх позовних вимог на вказану суму, і ця сума грошових коштів, яка визнана відповідачем, не сплачена позивачу у добровільному порядку без ухвалення судового рішення в цій частині позовних вимог. Не зазначено відповідачем та не надано належних доказів на підтвердження даних її особи як відповідача, які на її думку повинен був врахувати суд.
Не приймає судова колегія і доводи відповідача ОСОБА_4 про наявність невиконаних рішень суду І та апеляційної інстанції в частині виплати позивачем на її користь компенсації різниці розміру часток, оскільки ці рішення ухвалені по іншій справі, і виконання цих рішень здійснюється в порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження», а судом І інстанції оскаржуваною ухвалою забезпечувалися позовні вимоги ОСОБА_3, і не виконання вищевказаних рішень суду не впливає на розгляд питання про забезпечення позову у вказаній справі.
Відповідачем ОСОБА_4 неправильно трактуються положень ст.151 ЦПК України та п.4 Постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2009 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» щодо необхідності надання позивачем доказів на підтвердження існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, оскільки їх положення передбачають необхідність врахування судом при розгляді заяви про забезпечення позову наданих позивачем доказів на підтвердження його вимог (позовних вимог), а не доказів на підтвердження вимог про забезпечення позову стосовно реальної загрози.
Всі інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду І інстанції.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали і задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Згідно з п.1 ч.1 ст.312 Цивільного процесуального кодексу України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.ст.303, 307, 312, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Гагарінського районного суду м.Севастополя від 02 жовтня 2012 року відхилити.
Ухвалу Гагарінського районного суду м.Севастополя від 02 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя: О.В.Козуб
Судді: В.О.Єфімова
В.І. Птіціна