Справа № 2-4178/12
2609/15022/12
24 грудня 2012 року Соломянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого -судді Кізюн Л.І.,
при секретарях: Голдицькій К.С., Сіроштан О.В., Слепусі О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якому просив визнати за ним та відповідачем право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за кожним. Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь 240 000 грн. за договором позики від 05 лютого 2008 року та судові витрати.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що спірна квартира була набута ним та відповідачем на підставі договору купівлі - продажу у шлюбі, який вони зареєстрували 03 серпня 1996 року.
05 лютого 2008 року він позичив у ОСОБА_3 480 000 грн. на покупку автомобіля. За ці кошти було придбано автомобіль Фольцваген Туран та 27 000 доларів США позичено дочці ОСОБА_2, а тому позивач просить стягнути з відповідача на його користь Ѕ частину позичених ним коштів.
Оскільки після розірвання шлюбу дійти згоди про добровільний поділ майна не вдалося, то позивач змушений звернутися з позовом до суду.
Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, посилаючись на викладені у позові обставини, та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в частині поділу квартири, просив позов задовольнити.
Відповідач та її представник у судовому засіданні позов не визнали, пояснили, що квартира куплена до реєстрації шлюбу за кошти, одержані відповідачем від продажу квартири, що належала їй та її колишньому чоловікові.
Суд, заслухавши сторони та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб 03 серпня 1996 року, що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.16).
Відповідно до ст. 12 КпШС України шлюб укладається в державних органах запису актів громадянського стану.
Статтею 13 КпШС України передбачено, що права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану.
Згідно з Прикінцевими положеннями СК України цей Кодекс регулює відносини, які виникли починаючи з дня набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Згідно з даними довідки БТІ м. Києва від 27.11.2012 року (а.с. 96) квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на українській біржі Десятинній 02 серпня 1996 року.
Як видно з даних договору купівлі -продажу від 02 серпня 1996 року (а.с.15) ОСОБА_2 (після укладення шлюбу ОСОБА_2.) купила квартиру АДРЕСА_1.
Договір зареєстровано у БТІ м. Києва 09 серпня 1996 року.
Разом з тим, з даних пункту 6 договору купівлі-продажу вбачається, що кошти за квартиру продавцем отримані від покупця до підписання договору.
Судом встановлено, що кошти на придбання квартири ОСОБА_2 отримала від продажу квартири АДРЕСА_2 27 червня 1996 року (а.с.73), що належала їй та її колишньому чоловікові ОСОБА_5, з яким вона перебувала у шлюбі до 11 січня 1996 року, що підтверджується даними свідоцтв про укладення шлюбу (а.с.74) та розірвання шлюбу (а.с.75).
Зазначені обставини підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, у судовому засіданні про те, що сторони проживали однією сім'єю, оскільки час виникнення прав і обов'язків подружжя за КпШС України визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК ( 2947-14 ), ч. 3 ст. 368 ЦК) ( 435-15 ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання спірної квартири майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності та поділ цієї квартири в рівних частинах не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення коштів за договором позики, від яких позивач не відмовився у передбаченому законодавством порядку, то вони є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Так, відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2012 року відмовлено у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу (а.с.а.с.76-79).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 10, 27, 31, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 21, 60, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», -
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л.І. Кізюн