ун. № 2608/18468/12
пр. № 2/2608/7554/12
26 листопада 2012 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Кривов'яза А.П.
при секретарі - Чірковій М.М.
розглянувши у відкритому судовому в м.Києві засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Третій київський авторемонтний завод»до ОСОБА_1 про зобов»язання до виконання дій за договором, суд,-
Відкрите акціонерне товариство «Третій київський авторемонтний завод»звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про спонукання до виконання дій за договором. Підставою такого звернення став лист Відповідача, в якому останній посилаючись на п.2.4. Договору будівельного підряду №22-08-2011 від 22 серпня 2011 року стверджує про перехід до нього з 02 листопада 2012 року права власності на нежилі будівлі.
Позивач просить суд визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 2341 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, загальною площею 1795,5 кв.м. (в тому числі, підвал площею 330,9 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з»явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надіслав до суду листа у якому просив розглядати справу у його відсутність.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі докази та обставини по справі, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 22 серпня 2011 року між ВАТ «Третій київський авторемонтний завод»та ОСОБА_1 було укладено Договір будівельного підряду № 22-08-2011. Відповідно до п.1.1 Договору будівельного підряду № 22-08-2011 від 22 серпня 2011 року, Відповідач зобов'язувався виконати ремонтно-будівельні роботи та роботи з реконструкції нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 АДРЕСА_1, відповідно до проектно - кошторисної документації.
В подальшому, 18 жовтня 2011 року Договір будівельного підряду № 22-08-2011 було розірвано за взаємною згодою сторін. Так, відповідно до п.2 договору від 12.06.2012 «Підрядник»підтверджує, що не має жодних майнових та немайнових претензій до «Замовника»за Договором будівельного підряду №22-08-2011 від 22 серпня 2011 року, оскільки ним не проводилися жодні ремонтно-будівельні роботи та роботи з реконструкції нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 АДРЕСА_1.
Таким чином, зобов'язання між сторонами було припинено згідно ч.1 ст.604 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, 07 листопада 2012 року Позивачем було отримано від Відповідача лист від 02 листопада 2012 року, в якому він посилаючись на п. 2.4. Договору будівельного підряду №22-08-2011 від 22 серпня 2011 року, стверджує про перехід до нього з 02 листопада 2012 року права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 2341 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 1795,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Згідно із ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Судом встановлено, на підставі наказу Міністерства транспорту України №179 від 06.04.94р на базі державного 3-го Київського авторемонтного заводу шляхом корпоратизації було створено відкрите акціонерне товариство «Третій київський авторемонтний завод», з подальшою передачею на баланс останнього, як правонаступника, всього майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_2
Право власності ВАТ «Третій київський авторемонтний завод»на майновий комплекс загальною площею 11879,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, посвідчується свідоцтвом про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2003 року.
Проте, до складу зазначеного вище майнового комплексу помилково не була включена будівля складу готової продукції (літера «К») загальною площею 1795,5 кв.м., однак, вона фактично входила та входить до складу єдиного майнового комплексу та використовувалась для здійснення статутної діяльності Позивача, так як даний об'єкт був побудований ще у 1988 році, що підтверджується технічним паспортом та листом Мінтрансу №5/16-19-18250 від 27.09.2002р (п. 8 додатку).
Факт помилки також підтверджується тим, що нежитлове приміщення (літ.«К'»), яке є прибудовою (згідно технічного паспорту) до приміщення складу готової продукції (літ. «К»), ввійшло до переліку майна, переданого у власність згідно Свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії НОМЕР_1 від 09 жовтня 2003 року (п.8 переліку).
Відповідно до ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Судом встановлено, що ВАТ «Третій київський авторемонтний завод»з 1994 року фактично володіє вказаним нерухомим майном, а саме, нежитловою будівлею, загальною площею 1795,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Даний факт підтверджується довідкою №01/5-125 від 12.11.2012р. та пунктом 8 переліку нерухомого майна ВАТ «Третій київський авторемонтний завод»станом на 01.03.1994р., що є додатком до листа Мінтрансу №5/16-19-18250 від 27.09.2002р.
Факт того, що спірні приміщення фактично входять до складу єдиного майнового комплексу та відкрито використовуються для здійснення статутної діяльності Позивача, підтверджується також тим, що дані приміщення знаходяться на земельній ділянці, що належить Позивачу на праві користування згідно договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 08.11.2007р.
Таким чином, володіння Позивачем згаданою будівлею є добросовісним, правомірним та відкритим. Також, як вбачається з вищевикладеного, ВАТ «Третій київський авторемонтний завод»безперервно володіє зазначеною нерухомістю понад 18 років.
Таким чином, суд вважає, що власником спірного нерухомого майна є ВАТ «Третій київський авторемонтний завод», що випливає зі змісту ч.1 ст.344 ЦК України, відповідно до якої, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. У відповідності до ч. 1 ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Частина 2 ст. 386 ЦК України встановлює, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд вважає, що право власності Позивача на спірне нерухоме майно: нежитлову будівлю, загальною площею 1795,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не визнається та оспорюється Відповідачем, а також може не визнаватися іншими будь-якими третіми особами, які можуть чинити товариству перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні зазначеним вище нерухомим майном, тобто будуть заважати нам повною мірою реалізовувати права передбачені ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 320 ЦК України щодо цього майна.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути -визнання права.
З огляду на викладене, суд вважає, що є всі підстави визнати за Позивачем право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1795,5 кв.м. (в тому числі, підвал площею 330,9 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Тому, що стосується вимоги Позивача визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, загальною площею 2341 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вона не підлягає задоволенню, оскільки Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження даної позовної вимоги, а отже, вона є необґрунтованою.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215, 226 ЦПК України, ст.ст. 16, 331, 328, 526, 629 ЦК України, суд,-
Визнати за відкритим акціонерним товариством «Третій київський авторемонтний завод»(АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 1795,5 кв.м. (в тому числі, підвал площею 330,9 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження -після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: