Справа № 2-353/11
20 грудня 2011 року року Подільський районний суд м. Києва
в складі :
головуючого - судді - Неганової Н.В
при секретарі - Федоренко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом
ПП «Лагуна-2004» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнив, посилаючись на те, що 01.07.2006 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до філії приватного підприємства «Лагуна-2004» на посаду касира казино відповідно до поданої заяви від 01.07.2006 року. Цього ж дня з відповідачкою було підписано договір про повну матеріальну відповідальність, згідно якого ОСОБА_1 прийняла на себе матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості матеріальних цінностей, що знаходяться під її звітом протягом усього строку дії договору, а також вона прийняла на себе зобов»язання виконувати усі встановлені правила приймання, зберігання, відпускання і кількісного обліку матеріальних цінностей. Наказом № 12-к від 25.10.2006 року відповідачку було звільнено за п. 2. ст. 41 КЗпП України, тобто у зв»язку з втратою довіри. Відповідно до поданого 25.10.2006 року пояснення ОСОБА_1, працюючи касиром казино філії ПП «Лагуна-2004», з 21.00 годин 24.10.2006 року до 09.00 години 25.10.2006 року безпідставно допустила видачу зайвих матеріальних цінностей, а саме 15 000 доларів США, чим грубо порушила умови договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного з нею. Також винні дії відповідачки та сума завданої матеріальної шкоди знаходять своє підтвердження у поясненнях касира ОСОБА_2 та підтверджуються адміністративною перевіркою служби безпеки казино, проведеною на підставі відеозйомки та пояснень відповідальних осіб. Крім того, на думку позивача, факт завдання відповідачкою матеріальної шкоди доведений у судовому порядку по іншій цивільній справі, але за участю тих самих осіб, що вбачається з рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.12.2008 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19.03.2009 року. Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи. Позивач вважає, що ОСОБА_1 повинна відшкодувати ПП «Лагуна-2004» завдані нею збитки під час виконання трудових обов»язків у повному обсязі в добровільному порядку чи шляхом примусового стягнення. 07.07.2009 року ПП «Лагуна-2004» направило відповідачці рекомендований лист з вимогою про добровільне вирішення майнового питання, але лист був повернений відправнику. Позивач просить стягнути з відповідачки на його користь 119 850 гривень.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав за тих же підстав, просив його задоволити.
Представник відповідачки в судовому засіданні з позовом не погодився, пояснив, що зайві гроші були видані іншим касиром, а не ОСОБА_1 задоволенні позову представник відповідачки просив відмовити.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 прийнята на роботу в ПП «Лагуна-2004» на посаду касира з 01.07.2006 року (а.с. 25 - копія трудової книжки).
Наказом №12-К від 25.10.2006 року позивачку звільнено з займаної посади з 25.10.2006 року на підставі п.2 ст.41 КЗпП України у зв»язку зі втратою довіри через вчинення дій особою, що безпосередньо обслуговує грошові цінності (а.с. 27 - копія наказу).
Представник позивача в судовому засіданні стверджує, що з відповідачкою було укладено договір про повну матеріальну відповідальність 01.07.2006 року (а.с. - 24). 25.10.2006 року ОСОБА_1, працюючи касиром казино філії ПП «Лагуна-2004», з 21 години 24.10.2006 року до 09 години 25.10.2006 року безпідставно допустила видачу зайвих матеріальних цінностей, а саме 15 000 доларів США, чим грубо порушила умови договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного з нею.
Представник відповідачки заперечує укладення такого договору з ОСОБА_1 і видачу нею зайвих грошових коштів, що належать підприємству.
Згідно з висновком № 2310/11-11 судово-почеркознавчої експертизи від 27.05.2011 року будь-яких ознак виготовлення електрофотокопії договору про повну матеріальну відповідальність від 01.07.2006 року шляхом монтажу не спостерігається. Остаточно встановити, чи мав місце монтаж при виготовленні вказаного документа можливо лише за оригіналом цього документа. Підпис від імені ОСОБА_1, електрофотографічне зображення якого міститься в графі «Працівник» на звороті електрофотокопії договору про повну матеріальну відповідальність від 01.07.2006 року, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с. 142-143).
Доводи представника позивача про те, що вищевказаний висновок експерта не може бути доказом через те, що він наданий на підставі дослідження електрофотокопії договору про повну матеріальну відповідальність, на якій навіть відсутній підпис представника підприємства, суд не приймає до уваги, оскільки ця фотокопія договору була надана для проведення експертизи самим позивачем із зазначенням того, що оригінал договору втрачений.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надав пояснювальні записки касирів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та лист начальника служби безпеки від 25.10.2006 року.
Жодних бухгалтерських документів щодо видачі підприємством ОСОБА_1 в день її роботи будь-яких грошей, нестачі грошей на кінець зміни відповідачки, акту ревізії представником ПП «Лагуна-2004» суду не надано.
Ці обставини викликають у суду сумнів щодо належності зайво виданих грошей саме ПП «Лагуна-2004».
В рішенні Подільського районного суду м. Києва від 19.12.2008 року встановлений факт видачі зайвих грошових коштів ОСОБА_1, однак про належність цих грошових коштів ПП «Лагуна-2004» не зазначено, дослідження бухгалтерської документації не проводилось.
Представник відповідачки в судовому засіданні наполягав на застосуванні строку позовної давності, посилаючись на те, що факт нібито нестачі грошових коштів виявлений 25.10.2006 року, а з позовом до суду підприємство звернулось 16.10.2009 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
19.07.2011 року представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до суду з посиланням на те, що позов підприємством пред»явлений в межах однорічного строку після винесення Подільським районним судом м. Києва 19.12.2008 року рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Лагуна-2004» про зміну формулювання причин звільнення, видачу трудової книжки, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення. На думку представника позивача, в разі пред»явлення даного позову раніше, його розгляд був би зупинений до вирішення по суті позову ОСОБА_1 Жодних інших поважних причин пропуску строку звернення до суду представник позивача не зазначив.
Суд вважає, що строки звернення до суду, визначені ст. 233 КЗпП України, позивачем пропущені без поважних причин, а тому не можуть бути поновлені.
Вищевикладені доводи представника позивача не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки розгляд даного позову не залежить від розгляду трудового спору за позовом ОСОБА_1
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов ПП «Лагуна-2004» задоволений бути не може.
Оскільки відповідачкою були понесені витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 3 045 гривень 60 копійок, вони підлягають стягненню на її користь з позивача.
На підставі наведеного, ст.ст. 130, 134, 135, 233 КЗпП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 146, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України ,
суд
Приватному підприємству «Лагуна - 2004» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства «Лагуна - 2004» на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 3 045 гривень 60 копійок (три тисячі сорок п»ять гривень шістдесят копійок).
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
СУДДЯ Неганова Н. В.