Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
Справа № 1620/3163/2012
№ провадження 2-а/1620/145/2012
25 грудня 2012 року м.Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого -судді Сидоренка Ю.В.,
при секретарі -Кійченко Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миргороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця та зобов'язання відновити виконавче провадження, третя особа Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради ,
16 листопада 2012 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом, посилаючись на порушення відповідачем його прав шляхом необґрунтованого закінчення старшим державним виконавцем Нездойминогою О.О. виконавчого провадження з примусового виконання постанови суду від 13 жовтня 2011 року за його адміністративним позовом щодо перерахунку і виплати щорічної допомоги на оздоровлення позивачу за 2011 рік, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В обґрунтування заявлених вимог у своєму позові ОСОБА_1 зазначив, що 9 листопада 2012 року поштою отримав копію постанови від 26.10.2012 року про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вимог виконавчого листа № 2-а-7076/11, виданого Миргородським міськрайонним судом Полтавської області 30 серпня 2012 року, яка винесена з порушенням законодавства України, в тому числі і того, що регламентує порядок здійснення виконавчого провадження, а також з порушенням та в супереч практики Європейського Суду з прав людини.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, направив до суду письмову заяву, у якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі, справу розглянути без його участі (а.с. 37).
Відповідач, який належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи (а.с. 36), свого представника в судове засідання не направив, причини його неявки суду не повідомив, заперечень щодо заявленого позову не подав.
Згідно ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача -суб'єкта владних повноважень належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Третя особа Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради в судове засідання свого представника не направило. У направленій до суду заяві просило відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в зв'язку з тим, що на виконання постанови суду Управління праці та соціального захисту населення видало розпорядження від 31 січня 2012 року про доплату ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік та направило його Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області для проведення відповідних виплат, отже Управління праці в межах делегованих йому державою повноважень виконало рішення суду в повному обсязі. Розгляд справи просило проводити без участі представника управління (а.с.39).
Дослідивши письмові докази по справі та проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 13 жовтня 2011 року, яка набрала законної сили, третя особа по справі, Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, зобов'язане було здійснити перерахунок ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та виплатити нараховану суму коштів (а.с. 13, 14).
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_2 від 10.09.2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-а-7076/11, виданого 30.08.2012 року на виконання вищезазначеної постанови суду (а.с.22), а постановою цього ж державного виконавця від 26.10.2012 року вказане виконавче провадження закінчене на підставі положень п. 11 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»(а.с. 23).
Як вбачається з поштового конверту (а.с.32), відповідачем згадану постанову надіслано позивачу 7 листопада 2012 року, а отримано, як зазначено в позовній заяві, 9 листопада 2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 75 частинами 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження»встановлено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до ст. 25 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання.
У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав ( ч. 3 ст. 75 ).
Згідно до положень пункту 11 частини 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.
При розгляді справи судом встановлено, що цих положень Закону України «Про виконавче провадження»державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії за виконавчим провадженням, в повній мірі не виконано, натомість винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Таким чином в адміністративному процесі запроваджено концепцію презумпції вини суб'єкта владних повноважень, з огляду на що фізична особа - позивач не повинен доводити, що його законні права та інтереси порушено. Саме суб'єкт владних повноважень, в даному випадку відповідач, зобов'язаний довести, що закінчуючи виконавче провадження на підставі положень пункту 11 частини 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень і у спосіб, що визначені законом. Таких доказів стороною відповідача суду не надано.
Крім того, слід прийняти до уваги і ту обставину, що стороною відповідача в супереч положенням ст. 71 КАС України, суду не надано жодних доказів того, що державний виконавець по виконавчому провадженні перевіряв поважність причин невиконання судових рішень, в тому числі і в наслідок відсутності коштів (відповідного фінансового ресурсу бюджету), і такі докази взагалі не надані суду.
Звертає на себе увагу і та обставина, що мотивація державного виконавця у оскаржуваній постанові щодо причин невиконання судового рішення боржником та необхідності закінчення виконавчого провадження суперечить судовій практиці Європейського Суду з прав людини, який своїми рішеннями у справах «Васильєв проти України»від 13 липня 2006 року та «Горнсбі проти Греції»від 19 березня 1997 року констатував, що виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженнями скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону „Про державний бюджет". Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишається обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати за своєю власною ініціативою інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
Швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються в необхідності належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс.
Системний аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження»та наведених рішень Європейського Суду з прав людини, які суд зобов'язаний застосувати щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, виходячи з приписів ч. 2 ст. 8 КАС України, дає підстави зробити висновок про те, що закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-а-7076/11 від 30.08.2012р., державним виконавцем, як представником адміністративних органів держави, здійснено з порушенням прав позивача ОСОБА_1
З цих підстав оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження не може бути визнана законною і обґрунтованою, тому підлягає скасуванню, а позовні вимоги -задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 8, 11, 71, 76, 100, 122, 158, 160, 163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 1, 11, 49, 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження», рішеннями Європейського Суду з прав людини у справах «Васильєв проти України»від 13 липня 2006 року та «Горнсбі проти Греції»від 19 березня 1997 року, суд ,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_2 від 26.10.2012 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-7076/11 виданого 30.08.2012 року Миргородським міськрайонний судом Полтавської області.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області відновити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-а-7076/11 виданим 30.08.2012 року Миргородським міськрайонний судом Полтавської області та вжити заходи по примусовому виконанню рішення суду.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративному суду через Миргородський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає чинності після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.
Суддя ОСОБА_3