Справа № 1620/3367/2012
Номер провадження 2/1620/1261/2012
іменем України
18 грудня 2012 року
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі : головуючого -судді Чернюк В.Д.,
при секретарі Міщанін Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених грошей,-
В грудні 2012 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених грошей, посилаючись на порушення своїх прав.
Під час розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 заявлений позов підтримав, просив задовольнити його, пояснивши, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі та проживання в складі однієї сім'ї з відповідачкою, отримав в установі банку грошовий кредит в сумі 10000 гривень, а також позичив грошові кошти у ОСОБА_3 в сумі 20000 гривень, для її лікування, які використав для оплати роботи лікарів та вартості лабораторних досліджень. Будь -яких документів, які б підтверджували витрату цих коштів саме на таку оплату, у нього немає. Вказував на те, що після припинення шлюбу з відповідачкою, він виплатив кредит та спалив присуджені з нього кошти на користь ОСОБА_3 в процесі виконавчого провадження, а тому вважає, що відповідачка безпідставно зберегла половину отриманих ним коштів в сумі 15632,96 гривень, використаних в інтересах сім'ї, які підлягають стягненню з неї на підставі положень ст. 1212 ЦК України та з урахуванням змісту ст. 65 СК України.
Відповідачка ОСОБА_2 заявлений позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, пояснивши, що на її лікування використовувалися кошти її батьків і частково кошти сім'ї, але не ті, на які вказує позивач, оскільки такі кошти він отримував і використовував на свій розсуд та без її на те відому і згоди. Стверджувала, що в такий спосіб позивач намагається стягнути з неї гроші в рахунок поділу майна подружжя, який завершився винесенням судового рішення. Крім того, на час розгляду справи за вимогами позивача сплинули строки позовної давності, в наслідок чого вона просить застосувати наслідки пропуску таких строків.
Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, надані на засадах змагальності і диспозитивності, та, проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні заявленого позову слід відмовити з наступних обгрунтувань.
Як вбачається зі змісту рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 серпня 2008 року, яке набрало законної сили, сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 1991 року. Спільно вони не проживають та не підтримують подружніх і сімейних стосунків з червня 2008 року. Цим рішенням шлюб сторін припинено внаслідок його розірвання / а.с. 8/.
Відповідно до ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Як вбачається з копії довідки установи банку № 99 від 22.05.2011 року, в грудні 2007 року позивач ОСОБА_1 дійсно отримував в Миргородському відділенні ПАТ „КРЕДІ ОСОБА_4” грошовий кредит в сумі 10000 гривень на споживчі цілі, за яким станом на день припинення шлюбу, тобто на 01.06.2008 року цей кредит разом з відсотками було вже виплачено в сумі 7063,53 гривни, а решта суми кредиту повністю погашена в сумі 3987,80 гривень 06 жовтня 2008 року / а.с. 9 /.
Ці обставини в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_5.
Допитаний, як свідок, ОСОБА_6 суду показав, що зі слів батька позивача, йому відомо, що для лікування відповідачки свого часу потребувалися грошові кошти, які батько позивача брав у борг у свідка, а в послідуючому просив відтермінувати дату його повернення. З приводу отримання позивачем коштів для вказаної мети свідок нічого не повідомив.
Відповідно до рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, 24 січня 2008 року ОСОБА_3 надав в борг позивачу ОСОБА_1 20000 гривень на лікування дружини, які той зобов'язувався повернути до січня 2009 року. Однак, через невиконання цього зобов'язання в обумовлений строк, згадана грошова сума за цим рішенням стягнута з позивача на користь ОСОБА_3 разом з понесеними судовими витратами в сумі 214,60 гривень / а.с. 11 /.
Факт стягнення грошового боргу та понесених судових витрат з позивача ОСОБА_1 підтверджується копіями постанов державного виконавця / а.с. 12 -15 /.
Відповідно до ст. 1212 ч.ч. 1, 2 ЦК України, на яку позивач посилається в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Одночасно з цим, обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 вказує на те, що відповідно до ст. 65 ч.ч. 2, 4 СК України, беручи грошовий кредит та позичаючи гроші, він фактично діяв за згодою другого подружжя, в інтересах сім'ї, так як кошти, одержані за відповідними договорами, використані саме в інтересах сім'ї.
За переконанням суду, при обґрунтуванні позову ці норми суперечать одна одній, оскільки перебуваючи в шлюбі, та діючи в інтересах сім'ї, позивач ОСОБА_1 не тільки мав право, а й був зобов'язаний, виходячи з положень ст. 55 СК України, турбуватися про сім'ю та свою дружину.
З цих підстав, посилання на те, що половина відповідних коштів, отриманих ним, як кредит та в позику, є майном, яке відповідачка ОСОБА_2 набула або зберегла у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), є необґрунтованим та таким, що суперечить фактичним обставинам справи.
Крім того, в супереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України та у строки, імперативно встановлені ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що таке майно набуте без достатньої правової підстави.
Пов'язуючи отримані кошти з майном, набутим в шлюбі та в інтересах сім'ї і фактично, заявляючи вимоги про поділ такого майна, позивач пропустив строк позовної давності, визначений ч. 2 ст. 72 СК України, заважаючи на дату припинення шлюбу між сторонами по справі ( 11 серпня 2008 року ), про яку йому було достеменно відомо, з огляду на що та, зважаючи на положення ст. 8 СК України, підлягають застосуванню правила ст. ст. 256, 257, 267 ч.ч. 3, 4 ЦК України, на чому наполягала відповідачка ОСОБА_2.
Одночасно з цим при вирішенні спору суд приймає до уваги і те, що питання про розподіл майна подружжя вже вирішено рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2012 року, яке набрало законної сили / а.с. 22 -23 /.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 27 ч. 2, 60, 61, 62, 64, 131 ч. 1, 208, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 8, 55, 65 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 256, 257, 261, 267 ч. ч. 3, 4, ст. 1212 ЦК України, суд ,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених грошей відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя:
ОСОБА_7