Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-849/11/0116
13.09.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іщенко Г.М.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Яковенко С.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації на постанову Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Пиркало Т.В. ) від 17.03.2011 у справі № 2а-849/11/0116
за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (вул. Леніна, 5, селище міського типу Роздольне, Автономна Республіка Крим,96200)
про стягнення недоотриманої суми допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовними вимогами до Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим про стягнення з відповідача недоплаченої допомоги на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат згідно із статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за 2010 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, як евакуйованих з зони відчуження у 1986 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1, а тому за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на допомогу на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат, однак відповідач здійснив виплату не у відповідності з Законом.
Постановою Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2011 адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи задоволено: стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_4 недоплачену допомогу на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат у відповідності до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виключенням фактично виплаченої суми.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що стаття 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" діє в редакції з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008, якою передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується як евакуйованих з зони відчуження у 1986 році 2 категорії у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить постанову Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2011 скасувати та прийняти нове рішення по справі.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Роздольненським районним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач - ОСОБА_4 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, як евакуйованих з зони відчуження у 1986 році, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1.
Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі -Закон № 796-ХІІ) одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати, який визначається на момент виплати.
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років (до прийняття постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005) не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Заявником апеляційної скарги не враховано, що розмір мінімальної заробітної плати, згідно із Законом України про Державний бюджет регулярно зростав кожний наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону № 796-ХІІ. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796-ХІІ та стаття 1 Закону № 372-ІV, а не постанови Кабінету Міністрів України № 836, 562.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивач, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, як евакуйованих з зони відчуження у 1986 році, має право на щорічну допомогу на оздоровлення у 2010 році в розмірі 3-х мінімальних заробітних плат.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон № 231-V від 05.10.2006).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Судом першої інстанції безперечно встановлено, що у 2010 році позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим була нарахована допомога на оздоровлення у розмірі 75,00 грн. згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
Слід зазначити, що у період, за який заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювались. В той же час розміри виплат були сталими і здійснювались на підставі постанови Кабінету Міністрів України.
Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що зі змісту Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов'язок по зменшенню суми допомоги, встановлених Законом.
Більш того, частиною першою статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростанням мінімальної заробітної плати.
Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розмір допомоги, передбаченої статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", залишався незмінним з 1996 року по 2008 рік, тобто не відповідав розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України.
Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких положень статті 48 вищевказаного закону.
Частинами шостої, сьомою статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, що діє з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 10рп від 22.05.2008, визначається, що виплата спірної суми проводиться шляхом множення мінімальної заробітної плати, яка встановлена на день виплати на відповідний коефіцієнт для відповідної категорії за мінусом тієї суми, яка позивач отримав за цій період.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України № 796-ХІІ, висновки суду першої інстанції про те, що Управління повинно виплатити позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виникнення права на виплату, є обґрунтованими.
Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановлене у справі рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись частиною третьою статті 24, частиною десятою статті 183-2, статтями 195, 197, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Роздольненської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим від 17.03.2011 у справі № 2а-849/11/0116 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає в порядку частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис С.Ю. Яковенко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.М. Іщенко