25.12.2012Справа №5002-7/4027-2012
За позовом публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, 74/6, місто Сімферополь, АР Крим, Україна, 95034)
до відповідача - державного підприємства "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" (вул. Куйбишева, 14, місто Феодосія, АР Крим, Україна, 98100)
про стягнення 68 271,83 грн.
Суддя І.І. Дворний
представники:
від позивача - Міхадюк М.В., довіреність №410-Д від 10.07.12, представник;
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: 13 листопада 2012 року публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" заборгованості за спожиту активну електричну енергію всумі 45 134,74 грн., заборгованість за перетікання реактивної електроенергії в сумі 15 201,84 грн., 3% річних у сумі 1 621,54 грн., пеню в сумі 6 316,71 грн. та понесені судові витрати.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, положеннях Закону України «Про електроенергетику», Господарського процесуального кодексу України мотивовані тим, що не зважаючи на повне виконання позивачем умов договору про постачання електричної енергії за №205 від 19 лютого 2004 року, укладеного між сторонами, відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати за спожиту електричну енергію та здійснення інших платежів, передбачених умовами договору та умовами діючого законодавства України належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості. Так, несплата відповідачем вказаної заборгованості стала підставою для звернення публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" до суду з позовом про її стягнення у примусовому порядку.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2012 року позовна заява була прийнята до розгляду та призначено дату судового засідання.
Ухвалою суду від 26 листопада 2012 року через неявку відповідача у судове засідання розгляд справи відкладався.
20 грудня 2012 року відповідачем були надані заперечення на позовну заяву, у яких останній повідомив суд про те, що заперечує проти заявленої суми до стягнення та пояснює, що 05 листопада 2012 року ним було направлено лист до Феодосійського РЕМ (вих. №398а) та лист до відповідача (вих. №399) щодо списання заборгованості за поставлену електричну енергію (активну та реактивну), пені, 3% річних та інфляційних втрат станом на 01 вересня 2012 року не сплачену на 30 жовтня 2012 року на загальну суму 22 673,79 грн. згідно підписаного акту звірки розрахунків та Закону України №5213-У 1 від 06 вересня 2012 року, який набрав чинності 30 жовтня 2012 року.
Також, відповідач звернув увагу суду на те, що 16 листопада 2012 року він платіжним дорученням №520 перерахував 15 090,01 грн. за електричну енергію спожиту в 2009-2012 роках та 20 листопада 2012 року платіжним дорученням за № 528 перерахував ще 15 000,0 грн. за електричну енергію спожиту в жовтні 2012 року. Решта заборгованості у розмірі 15 508,03 грн. була перерахована позивачу 19 грудня 2012 року, що підтверджується платіжним дорученням за №560.
25 грудня 2012 року позивачем до суду було надано заперечення, у якому останній частково не погоджується з доводами викладеними у запереченні відповідача на позовну заяву, зокрема з посиланням на списання частини заборгованості. Позивач також вказав про те, що відповідачем після подання позовної заяви до суду дійсно було погашено частину заборгованості, втім несплаченими залишились заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 9 841,40 грн., 3% річних у розмірі 1 621,54 грн. та пеня у розмірі 6 313,71 грн.
У судове засідання, що відбулось 25 грудня 2012 року, з'явився представник позивача, який підтримав вимоги заявленого позову та наполягав на його задоволенні.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи були проінформований належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
19 лютого 2004 року відкрите акціонерне товариство "Крименерго" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго") (за договором постачальник) та державне підприємство "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" (за договором споживач) уклали договір №205 про постачання електричної енергії, згідно з умовами якого постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач сплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно умовам цього договору та додаткам до договору, які є його невід'ємними частинами (а.с 10-17).
У пункті 2 вказаного договору сторони домовились, що на час виконання його умов, а також прийняття рішення по всіх питань, які не обумовлені договором, сторони зобов'язались керуватися діючим законодавством України, зокрема, Законом України "Про електроенергетику", ПКЕЕ.
Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що споживач повинен сплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування у відповідності з умовами Додатків № 4.1, 4.2 „Порядок розрахунків".
Зі змісту пункту 2.2.4 договору вбачається, що абонент зобов'язаний здійснювати сплату за компенсацію перетоків реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановкою споживача відповідно до додатку №5 "Порядок розрахунків за перетоки реактивної електроенергії".
Згідно пункту 2 додатку №4.2 до договору, розрахункова дата встановлюється 17 числа кожного місяця, відповідно розрахунковим вважається період з 17 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.
Показники розрахункових засобів обліку згідно з переліком об'єктів і точок комерційного обліку фіксуються 17 числа кожного місяця і оформлюються «Актом про об'єми переданої споживачу (спожитої споживачем) електричної енергії» в двох екземплярах, по одному для кожної сторони.
Пунктом 18 додатку №5 до договору встановлено, що за підсумками розрахункового періоду 17 числа постачальник виписує споживачу документи на сплату за перетоки реактивної електричної енергії. Кошти за перетоки реактивної елеткроенергії перераховуються споживачем на поточний рахунок постачальника протягом 5 днів з дня отримання розрахункових документів.
Вказаний договір укладений на строк до 31 грудня 2004 року. Договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про його розірвання чи перегляд (пункт 9.5 договору). Разом з тим, суду доказів розірвання договору про постачання електричної енергії № 205 не надано.
Досліджуючи виниклі між сторонами правовідносини судом було встановлено, що на виконання умов договору позивач постачав відповідачу електричну енергію та виставляв відповідні рахунки, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти про обсяги переданої споживачу електричної енергії та рахунки-накладні. Проте, відповідач лише частково оплачував вартість спожитої електроенергії.
Так, відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідача за розрахункові періоди починаючи з січня 2012 року по жовтень 2012 року складає:
- за спожиту активну електричну енергію в розмірі 45 134,74 грн.;
- за перетікання реактивної електричної енергії в розмірі 15 201,84 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем здійснюється споживання електричної енергії та відповідна оплата постачальнику, проте, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати за електричну енергію, за останнім склалася заборгованість, що і послугувало підставою для з звернення позивача до суду з вимогами про її примусове стягнення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності фактичні обставини справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що спірні правовідносини, виниклі між сторонами, регулюються договором, Господарським та Цивільним кодексами України в частинах які регулюють зобов'язальні правовідносини, Законом України "Про електричну енергію", Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 року №28, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. №417/1442 (далі - ПКЕЕ) .
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з пунктом 5.1 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків.
Так, відповідно до приписів статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надати інший стороні (споживачу, абоненту) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом отримано від відповідача відзив на позовну заяву з якого вбачається, що після пред'явлення позову відповідач здійснив часткове погашення заборгованості, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями: №520 від 16 листопада 2012 року на суму 15 090,01 грн. (за спожиту електроенергію у вересні), №528 від 20 листопада 2012 року на суму 15 000,0 грн. (за спожиту електроенергію у жовтні 2012 року), №560 від 19 грудня 2012 року на суму 15 508,03 грн. (за спожиту електроенергію у жовтні 2012 року) та №530 від 22 листопада 2012 року на суму 44 513,72 грн. (за спожиту електроенергію у жовтні та листопаді 2012 року), викладене також відображено у довідці по особовому рахунку відповідача виданої Банком.
Враховуючи те, що спірним є період з січня 2012 року по жовтень 2012 року оплати здійснені відповідачем за листопад 2012 року у погашення заявленої суми до стягнення не увійшли.
Досліджуючи подані відповідачем платіжні доручення, зокрема, призначення платежу, та виписку по особовому рахунку відповідача видану Банком, судом встановлено, що відповідач після звернення позивача до суду сплатив 35 293,34 грн. за спожиту активну електричну енергію та 15 201,84 грн. за перетікання реактивної електроенергії.
Так, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Пленум Вищого господарського суду України в пункті 4.4 Постанови від 26 грудня 2011 року N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Оскільки, спір між сторонами в сумі 35 293,34 грн. за спожиту активну електричну енергію та 15 201,84 грн. за перетікання реактивної електроенергії врегульовано до прийняття судом рішення, але після пред'явлення позову, в цій частині провадження по справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмета спору.
В пункті 4.10 вищевказаної Постанови Пленуму ВГСУ зазначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду господарський суд вирішує у резолютивній частині рішення, яке приймається по суті справи. Відповідні процесуальні дії суд може вчиняти й шляхом винесення відповідної ухвали як окремого процесуального документа, продовжуючи розгляд справи в іншій частині. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині припинення провадження у справі.
Таким чином, на час розгляду даного спору несплаченою відповідачем залишилась сума заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 9 841,40 грн.
Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 9 841,40 грн. за спожиту активну електричну енергію, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. За таких обставин, вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за активну електричну енергію у розмірі 5 613,14 грн. та пеню за перетікання реактивної електричної енергії у розмірі 700,57 грн., що разом складає 6 313,71 грн.
Так, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 4.2.1 договору, за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 даного договору, з порушенням строків, визначених додатками № 4.1, № 4.2 «Порядок розрахунків», споживач зобов'язаний оплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Згідно частини 1 та частин 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, вказана норма права передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині повної та своєчасної оплати за спожиту активну та реактивну електричну енергію, що є підставою для нарахування відповідачу пені.
Перевіривши розрахунок суми позову в частині нарахування пені за реактивну електроенергію та за активну електроенергію, суд знаходить його вірним, у зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню пеня за активну електроенергію у розмірі 5 613,14 грн. та за реактивну електричну енергію у розмірі 700,57 грн., що разом складає 6 313,71 грн.
Також, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних за активну електроенергію в сумі 1 385,45 грн. та 3 % річних за реактивну електроенергію в сумі 236,09 грн., що разом складає 1 621,54 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити сум боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання та входять до складу грошового зобов'язання.
Судом було перевірено розрахунок 3% річних за активну електричну енергію та за реактивну електроенергію, здійснений позивачем у справі, та визнано його вірним, у зв'язку з чим, з відповідача підлягає стягненню 3% річних за активну електроенергію у розмірі 1 385,45 грн. та за реактивну електричну енергію у розмірі 236,09 грн., що разом складає 1621,54 грн.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що заперечення відповідача та його посилання на те, що частина заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 22 673,79 грн. підлягає списанню на підставі Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу - учасників Державного концерну "Укроборонпром" №5213-VI є неспроможними з огляду на наступне:
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи, між позивачем та відповідачем не проводилась процедура списання заявленої до стягнення заборгованості відповідно до норм вищевказаного Закону. Отже, з зазначеного вбачається, що на день розгляду справи заборгованість є підтвердженою, існує та є такою, що підлягає стягненню.
До того ж, відповідно до статті 2 вищевказаного Закону №5213-VI підлягає списанню заборгованість підприємств оборонно-промислового комплексу за електричну енергію, у тому числі, і та, яка встановлена рішеннями суду, що не позбавлює відповідача права на списання такої заборгованості після прийняття рішення по даному спору.
Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 609,50 грн. суд покладає на відповідача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 25 грудня 2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повне рішення складено 29 грудня 2012 року.
Керуючись статтями 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з державного підприємства "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" (вул. Куйбишева, 14, місто Феодосія, АР Крим, Україна, 98100, код ЄДРПОУ 14310554) заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 35 293,34 грн. та заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у розмірі 15 201,84 грн.
3. Стягнути з державного підприємства "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" (вул. Куйбишева, 14, місто Феодосія, АР Крим, Україна, 98100, код ЄДРПОУ 14310554) на користь публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, 74/6, місто Сімферополь, АР Крим, Україна, 95034, код ЄДРПОУ 00131400, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання №26031301617847 в КРУ АТ "Державний Ощадний банк України" МФО - 324805) заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 9 841,40 грн.
4. Стягнути з державного підприємства "Конструкторсько-технологічне бюро "Судокомпозит" (вул. Куйбишева, 14, місто Феодосія, АР Крим, Україна, 98100, код ЄДРПОУ 14310554) на користь публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" (вул. Київська, 74/6, місто Сімферополь, АР Крим, Україна, 95034, код ЄДРПОУ 00131400, на поточний рахунок №26009300617847 в КРУ АТ "Державний Ощадний банк України" МФО - 324805) суму 3% річних у розмірі 1 621,54 грн., пеню у розмірі 6 313,71 грн. та судовий збір у розмірі 1 609,50 грн.
5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя І.І. Дворний