33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"26" грудня 2012 р. Справа № 5019/1611/12
Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Шпанівське" (далі -Підприємство) до публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі -Товариство) в особі філії "Дубенський комбінат хлібопродуктів" (далі - Філія), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -фізична особа-підприємець Подставкін Андрій Федорович (далі -Підприємець), про стягнення 749 479 грн. 50 коп.
за участю представників:
позивача: Саюка Ю.В. за дов. від 24 вересня 2012 року,
відповідача: Дзюбака Є.Ф. за дов. від 23 жовтня 2012 року № 152,
третьої особи: не з'явився,
У жовтні 2012 року Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № 4, укладеного 5 липня 2012 року між позивачем та відповідачем, останньому було передано на зберігання зерно ріпаку першого класу в кількості 166 551 кг. Оскільки Товариство здійснило переоформлення зазначеного зерна на Підприємця з порушенням встановленого законом та умовами договором порядку та за відсутності на це волі поклажодавця, завдавши таким чином позивачу збитків на загальну суму 749 479 грн. 50 коп., останній, посилаючись на статті 316, 317, 319, 321, 936-963 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), та Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (далі -Закон), просив суд стягнути вищезазначену суму з відповідача.
Ухвалою господарського суду Рівненької області від 17 жовтня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/1611/12, розгляд якої було призначено на 1 листопада 2012 року. Цією ж ухвалою до участі у розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено фізичну особу-підприємця Подставкіна Андрія Федоровича.
29 жовтня 2012 року через канцелярію суду надійшло клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача належним -Підприємцем, оскільки саме останній придбав у позивача ріпак, що знаходився у Товариства на зберіганні.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки правовідносини щодо зберігання зерна ріпаку виникли саме між Підприємством та Товариством. Крім того, частиною 3 статті 24 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) передбачено, що господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що вказана процесуальна дія може бути здійснена судом лише за наявності згоди позивача. Проте у матеріалах даної справи відсутні докази надання Підприємством такої згоди. Крім того, у судовому засіданні представник позивача заперечив проти здійснення заміни відповідача, що підтверджується відповідним записом у протоколі судового засідання, яке відбулося 1 листопада 2012 року (т. 1, а.с. 90).
Ухвалою суду від 1 листопада 2012 року розгляд справи відкладено на 14 листопада 2012 року.
До початку судового засідання 14 листопада 2012 року через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на позов від 14 листопада 2012 року № 299, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємства, оскільки переоформлення спірного зерна на Підприємця було здійснено з дотриманням приписів чинного законодавства, а також за наявності волевиявлення позивача, про що свідчить особисте звернення директора Підприємства та лист позивача на переоформлення вищевказаного товару.
У судових засіданнях 14 листопада 2012 року, 23 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року оголошувалися перерви відповідно до 23 листопада 2012 року, 28 листопада 2012 року та 3 грудня 2012 року.
Ухвалою суду від 3 грудня 2012 року на підставі клопотання відповідача строк розгляду даного спору було продовжено на п'ятнадцять днів -до 1 січня 2013 року, розгляд справи відкладено на 26 грудня 2012 року.
У судовому засіданні 26 грудня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Підприємець про дату, час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначені судові засідання не забезпечив, витребувані судом документи не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
5 липня 2012 року між позивачем та Товариством був укладений договір складського зберігання зерна № 4, за умовами якого останнє взяло на себе обов'язок прийняти на зберігання надані Підприємством олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, та у встановлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором. (т. 1, а.с. 16-19).
Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Згідно з пунктом 1.6. договору зерновий склад гарантує, що він має зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
Пунктом 15 частини 1 статті 1 Закону передбачено, що зерновий склад -юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.
На підтвердження того факту, що відповідач є зерновим складом, останній надав сертифікат № 5006 з терміном дії з 21 лютого 2012 року по 20 лютого 2013 року (т. 2, а.с. 11).
Судом встановлено, що за своєю правовою природою укладена між сторонами угода є договором зберігання зерна сертифікованим зерновим складом.
Частинами 1, 2 статті 24 Закону передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Згідно з положеннями частини 1 статті 26 Закону, підпункту 6.4.1. пункту 6.4. Наказу Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 року № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу" договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України та частини 2 статті 26 Закону за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.
У пункті 3.1. договору сторони погодили, що приймання зерна здійснюється згідно з вимогами Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року № 661.
Як передбачено пунктом 2.16. вищезазначеної Інструкції, сертифікований зерновий склад на підставі реєстру форми ЗХС-3 (ЗХС-4) оформляє одночасно з прийняттям зерна на зберігання складську квитанцію відповідно до Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2003 року за № 605/7926. На бланку СК у графі "Примітка" вказують вид надходження зерна.
Відповідно до статті 937 ЦК України договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.
За підпунктом 4.1.5 пункту 4.1. договору зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття його на зберігання.
Згідно з пунктом 24 частини 1 Закону складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Складськими документами на зерно є складська квитанція, просте та подвійне складські свідоцтва (частина 1 статті 961 ЦК України, стаття 37 Закону).
Пунктом 1.7 Наказу Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" встановлено, що при оформленні партії зерна складська квитанція виписується в обов'язковому порядку як первинний документ, що засвідчує кількість та якість прийнятого складом зерна. Зерновий склад зобов'язаний забезпечити наявність бланків складських документів на зерно.
Складська квитанція на зерно оформляється на підставі реєстрів товарно-транспортних накладних на партію прийнятого на зберігання зерна й видається власнику зерна в разі, коли власник зерна не вимагає видачі простого або подвійного складського свідоцтва на зерно. Складська квитанція на зерно не може передаватися іншим суб'єктам ринку зерна (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 Наказу Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 року № 228 "Про затвердження Технічного регламенту зернового складу").
Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 Наказу Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" передбачено, що складська квитанція є документом, який видається зерновим складом при прийнятті кожної партії зерна на зберігання та заповнюється у двох примірниках. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом і поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання. Оригінал першого примірника складської квитанції вручається поклажодавцю. Оригінал другого примірника складської квитанції зберігається зерновим складом.
Виходячи з вимог чинного законодавства та умов договору вбачається, що на підтвердження факту прийняття зерна від поклажодавця на зберігання зерновим складом заповнюються складські квитанції у двох примірниках, один з яких вручається поклажодавцю.
Фактична вага продукції позивача, переданої на зберігання відповідачу, склала 166 551 кг, що підтверджується актом-розрахунком від 26 липня 2012 року № 47 (т. 1, а.с. 60-61), та складськими квитанціями на зерно (т. 1, а.с. 52-56).
Факт прийняття зерновим складом спірного зерна у вищезазначеній кількості був визнаний і самими представниками сторін у судових засіданнях.
У той же час будь-яких доказів на спростування факту видачі відповідачем складських квитанцій, що підтверджують прийняття зерна на зберігання, сторонами не надано.
Відповідно до пункту 1.3 договору зерно, що доставляється на зберігання зерновому складу згідно з цим договором, є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим способом розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених п. 4.2.5 даного договору.
Обов'язок відповідача щодо збереження зерна, переданого на зберігання, встановлений також в підпункті 4.1.6 пункту 4.1. договору.
Судом встановлено, що 26 липня 2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" було укладено довір поставки сільськогосподарської продукції № 3/ріпак, за умовами якого Підприємство зобов'язалося поставити, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію -ріпак у кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього договору.
На підставі вказаного договору 26 липня 2012 року відповідачем було виписано товариству з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" складську квитанцію № 124 від 26 липня 2012 року (АУ № 953652) на вищезазначений ріпак в кількості 166 551 кг (т. 2, а.с. 104).
Водночас судом встановлено, що 27 липня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос-Плюс" звернулося до відповідача листом № 403 (т. 2, а.с. 113), в якому просило анулювати вищезазначену складську квитанцію на зерно № 124 від 26 липня 2012 року (АУ № 953652) у зв'язку з розірванням укладеного з позивачем договору на купівлю вказаного ріпаку.
Дану складську квитанцію було анульовано відповідачем, а зерно повернуто власнику -Підприємству, що підтверджується відміткою на самій складській квитанції "Анульовано" (т. 2, а.с. 110), а також відповідним записом в реєстрі складських документів відповідача на зерно та зерна, прийнятого на зберігання № 124 (т. 1, а.с. 114-115).
Судом також встановлено, що 26 липня 2012 року уповноважені представники позивача та відповідача склали акт-розрахунок № 47 (т. 1, а.с. 60-61), згідно з яким перевірили результати операцій із зерном ріпаку першого класу урожаю 2012 року на відповідність кількісних і якісних облікових даних, що відповідає підпункту 4.3.10 пункту 4.3 договору.
31 липня 2012 року між Підприємцем та позивачем було укладено договір № 35/072012, за умовами якого останній зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити ріпак в кількості 166 551 кг по ціні 4 650 грн. 00 коп. за 1м/т (т. 1, а.с. 21-23).
Цього ж дня Підприємство надало відповідачу лист на переоформлення зерна ріпаку в кількості 166 551 кг на користь фізичної особи-підприємця Подставкіна Андрія Федоровича. У вказаному листі, підписаному керівником позивача, зазначено, що з дати переоформлення новий власник набуває право на переоформлене зерно, а попередній власник втрачає право на нього.
З матеріалів справи вбачається, що у цей же день відповідачем було видано наказ № 28 на переоформлення зерна з позивача на Підприємця.
Згідно з частиною 5 статті 24 Закону та пункту 11.3 Наказу Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.
За статтею 35 Закону зерновий склад зобов'язаний з дотриманням процедури, зазначеної у договорі складського зберігання зерна, на першу вимогу володільця складського документа повернути йому зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк зберігання зерна ще не закінчився.
Відповідно до пункту 3.4, 3.5, 10.3, 10.4 Наказу Міністерства аграрної політики України від 27 червня 2003 року № 198 "Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно" при витребуванні зерна складська квитанція повертається поклажодавцем зерновому складу в обмін на документ, який посвідчує відвантаження зерна складом. На повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки "Погашено", про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно. Погашені оригінали складських квитанцій та їх другі примірники зберігаються на зерновому складі протягом трьох років з дня їх погашення. Після видачі зерна власникам складських документів на зерно уповноважена особа зернового складу погашає прийняті складські документи на зерно написом "Погашено", вказує дату, прізвище, ініціали і ставить підпис. Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з Реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Інформація про погашення складських документів передається до державного (центрального) Реєстру складських документів на зерно згідно із статтею 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
З наявних у матеріалах справи копій та наданих відповідачем для огляду оригіналів квитанцій на зерно № 49, № 57 від 11 липня 2012 року, № 64 від 12 липня 2012 року, № 81 від 13 липня 2012 року та № 89 від 14 липня 2012 року вбачається що примірники даних складських документів позивача було погашено, про що відповідачем було зроблено відповідну відмітку.
За пунктом 3.1 договору від 31 липня 2012 року № 35/072012 розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахунку коштів в безготівковому порядку протягом 5 банківських днів з дати фактичного отримання товару.
Відповідно до пункту 4.1 договору поставка товару продавцем покупцю здійснюється за умовами елеватор, м. Дубно.
Згідно з пунктом 5.3 цієї угоди право власності на товар та ризики виникають у покупця в момент передачі товару покупцю, що фіксується накладною про прийняття товару або актом приймання-передачі товару.
30 липня 2012 року між Підприємцем та відповідачем укладено договір складського зберігання зерна № 44 та оформлено складську квитанцію на зерно № 142 від 31 липня 2012 року (т. 1, а.с. 57).
Судом встановлено, що 28 серпня 2012 року на виконання умов договору № 35/072012 Підприємцем оплачено позивачу частину вартості поставленого ріпаку на суму 49 000 грн. 00 коп., що стверджується випискою з банку (т. 2, а.с. 17), постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 вересня 2012 року (т. 2, а.с. 38-39), а також поясненнями третьої особи від 2 листопада 2012 року (т. 2, а.с. 40).
Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідачем не було дотримано порядку переоформлення зерна на нового власника (зокрема, не підписано трьохсторонній акт приймання-передавання зерна, акт-розрахунок на дату переоформлення зерна тощо), у зв'язку з чим останній не мав необхідного обсягу повноважень на переоформлення зерна ріпаку, який є власністю позивача. Крім того, у позивача було відсутнє волевиявлення на передачу належного йому зерна новому власнику. За таких обставин позивач просив стягнути з відповідача збитки в розмірі вартості 166 551 кг ріпаку, що за розрахунком Підприємства складає 749 479 грн. 50 коп.
У пунктах 3.10-3.14 договору від 5 липня 2012 року № 4 сторонами було погоджено порядок переоформлення зерна.
Так, відвантаження або переоформлення зерна проводиться в кількості та за якістю в межах класу, груп стандартами, що зазначені в складському документі на зерно, виданому при прийманні зерна на зберігання за мінусом втрат, пов'язаних з природними втратами та втратами при поліпшенні якості зерна.
Зерновий склад зобов'язаний видати поклажодавцю акт-розрахунок, в якому проводиться розрахунок втрат, пов'язаних з природними втратами та втратами при поліпшенні якості зерна, що належить поклажодавцю, обраховує втрати і зменшення в межах норм відповідно до п. 1.10. Інструкції.
Наказ на відвантаження зерна оформляє зерновий склад після надання поклажодавцем або його представником за довіреністю письмової заяви про відвантаження або переоформлення зерна, оригіналів складських документів та довіреності. Оформлення документів на відвантаження зерна проводиться в присутності поклажодавця або його представника, уповноваженого довіреністю. Наявність документа, що засвідчує особу представника, є обов'язковою.
Зерно вважається переоформленим зерновим складом з моменту підписання сторонами акта-розрахунку та складського документа.
Пунктом 2 розділу V Наказу Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року № 661 "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" також врегульовано порядок переоформлення зерна від одного власника іншому.
Зокрема, переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно з заявою власника про переоформлення. У заяві вказуються культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника.
При переоформленні зерна ВТЛ зернового складу надає бухгалтерії аналізу картку з відміткою "переоформлення".
Якість зерна визначається на дату переоформлення і відповідає якості, що склалася в партії на момент переоформлення та зареєстрована в журналі форми № ЗХС-49 "переоформлення".
До заяви додаються складські документи і доручення, видається наказ керівника зернового складу (форма № 16), складається акт приймання-передавання зерна, який підписується в тристоронньому порядку (перший власник зерна, новий власник зерна і керівник зернового складу), оформляється договір складського зберігання зерна з новим власником.
Обсяг переоформленого зерна визначається актом-розрахунком, який складається підприємством на момент переоформлення, після чого новому власнику видаються переоформлені складські документи. Процедура переоформлення відображується в особовому рахунку власника зерна в книзі кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма N 36 з відміткою "переоформлення"). Відповідно вносяться зміни в звіт форми № ЗХС-37.
З наведеного вбачається, що переоформлення зерна від одного власника іншому супроводжується оформленням заяви про переоформлення зерна, акту-розрахунку, акту приймання-передавання зерна, наказу тощо.
Крім того, сторони в договорі визначили обов'язки поклажодавця, пов'язані з переоформленням зерна.
Так, при відвантаженні або переоформленні зерна позивач зобов'язаний надати зерновому складу лист-клопотання, в якому повідомити про строк, спосіб і обсяг отримання зерна, що буде відвантажуватися, переоформлюватися (підпункт 4.3.7 пункту 4.3. договору).
За 5 днів до зазначеної дати відвантаження або переоформлення поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу складські документи, провести остаточні розрахунки за фактичні обсяги наданих послуг (підпункт 4.3.8 пункту 4.3 договору), забезпечити при відвантаженні або переоформленні зерна присутність уповноваженого представника (підпункт 4.3.9 пункту 4.3 договору), а також не менш, ніж за 5 днів до відвантаження або переоформлення зерна, провести із зерновим складом звірку кількості і якості зерна, що зберігається (підпункт 4.3.10 пункту 4.3 договору).
З наявних матеріалів справи вбачається, що переоформлення зерна з позивача на Підприємця відбулося з порушенням вимог підзаконних нормативно-правових актів.
Зокрема, під час переоформлення зерна між позивачем, відповідачем та новим власником в порушення пункту 2 розділу V Наказу Міністерства аграрної політики України від 13 жовтня 2008 року № 661 "Про затвердження Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах" не було підписано трьохсторонній акт приймання-передавання зерна.
У той же час зі змісту наведеної норми не вбачається, що обов'язок по підписанню такого акту покладається і на самого відповідача. Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що останній вимагав складання такого акта або заперечував проти його підписання.
Також судом встановлено, що акт-розрахунок, складений сторонами 26 липня 2012 року, тобто за п'ять днів до дня переоформлення спірного зерна на Підприємця.
Водночас згідно з підпунктом 4.3.10 пункту 4.3 укладеного між сторонами договору на позивача було покладено обов'язок не менш ніж за 5 днів до відвантаження або переоформлення зерна провести із зерновим складом звірку кількості і якості зерна, що зберігається.
З пояснень представника відповідача та постанови СДСБЕЗ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 24 вересня 2012 року, вбачається, що 1 серпня 2012 року керівник Підприємства з'явився до зберігача, де подав лист на переоформлення належного позивачу зерна в кількості 166 551 кг на Підприємця.
Відповідно до вимог чинного законодавства керівник суб'єкта господарювання виступає від імені юридичної особи на підставі установчих документів та діє без довіреності.
Відтак, під час переоформлення зерна з Підприємства на третю особу приймав участь безпосередньо керівник позивача, який діє від імені юридичної особи без довіреності.
Для з'ясування питання про наявність у позивача підстав для стягнення з відповідача збитків, завданих недотриманням останнім порядку переоформлення зерна на нового власника, та відсутністю у нього необхідного обсягу дієздатності щодо права розпорядження зерном ріпаку, належного на праві власності позивачу, судом досліджено фактичні обставини, пов'язані з волевиявленням позивача щодо відчуження ріпаку Підприємцю.
Як зазначалося вище, 31 липня 2012 року між позивачем (продавець) та Підприємцем укладено договір № 35/072012, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити ріпак в кількості 166 551 кг по ціні 4 650 грн. 00 коп. за 1м/т.
Судом встановлено, що даний договір підписаний повноважними представниками сторін і на час розгляду даної справи не був визнаний недійсним або розірваний у встановленому законом порядку.
Також встановлено, що керівником позивача було подано зберігачу лист від 31 липня 2012 року на переоформлення зерна -ріпаку в кількості 166 551 кг на користь Підприємця, згідно з яким з дати переоформлення новий власник право на переоформлене зерно набуває, а попередній власник право на нього втрачає.
Позивач від третьої особи отримав в рахунок часткової оплати вартості ріпаку за вищезазначеним договором грошові кошти в розмірі 49 000 грн. 00 коп.
Як вбачається із пояснень директора позивача, викладених у заяві (повідомленні) про злочин, що подана до СДСБЕЗ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області, 31 липня 2012 року між позивачем та Підприємцем було укладено договір № 35/072012. Згідно з листом на переоформлення ріпаку, останній було переоформлено на Подставкіна Андрія Федоровича. Однак розрахунки за поставлений товар останній провів не у повному обсязі, від своїх зобов'язань щодо виконання зазначеного договору відмовляється, пояснень щодо здійснення оплати уникає.
24 вересня 2012 року від керівника позивача до СДСБЕЗ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області надійшла заява про вирішення майнових спорів з фізичною особою-підприємцем Подставкіним Андрієм Федоровичем виключно в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим у порушенні кримінальної справи відмовлено, про що винесено постанову від 24 вересня 2012 року.
З наведеного вбачається, що позивач не тільки визнав факт переоформлення зерна ріпаку на Підприємця, а й вчинив дії, пов'язані з виконанням договору № 35/072012 від 31 липня 2012 року -отримав грошові кошти в якості часткової оплати за поставлений ріпак. Вказані кошти позивач Підприємцю не повернув.
Усе наведене свідчить про наявність договірних відносин між позивачем та третьою особою щодо купівлі-продажу спірного зерна ріпаку та спростовує твердження Підприємства про те, що останнє не мало волевиявлення на його передачу новому власнику.
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
За статтею 950 ЦК України та статтею 33 Закону за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі -у розмірі її вартості (стаття 951 ЦК України, стаття 34 Закону).
Статтею 216 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з положеннями статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Терміном "збитки" позначаються наслідки правопорушення, які виражаються у зменшенні майнової сфери потерпілого у результаті порушення належного йому права або блага. Протиправною поведінкою (дією або бездіяльністю) є будь-яка поведінка, яка суперечить правовим нормам. Причинний зв'язок -це відповідний об'єктивно існуючий зв'язок між явищами, при якому одне явище, яке передує, при відповідних умовах породжує, викликає інше явище -наступне. Відповідальність за заподіяні протиправною поведінкою збитки виникає при наявності вини особи, що заподіяла збитки.
Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог частини 2 статті 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
З наведеного вбачається, що хоча у діях відповідача виявлено порушення, пов'язані порядком переоформлення зерна на нового власника, однак не зазначені дії призвели до настання негативних майнових наслідків у позивача.
Позивач, реалізуючі намір щодо відчуження зерна ріпаку, вчинив дії, пов'язані з його переоформленням на Підприємця, який, у свою чергу, не провів остаточних розрахунків за передане йому зерно.
Отже, судом встановлено, що позивач не отримав повної вартості проданого ріпаку саме внаслідок невиконання Підприємцем зобов'язань за договором поставки № 35/072012 від 31 липня 2012 року щодо оплати отриманої ним продукції, а не внаслідок незаконних дій зерноскладу.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними йому збитками та діями відповідача, що виключає можливість покладення на останнього обов'язку по відшкодуванню вартості проданого тертій особі зерна.
Крім того, як було зазначено вище, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (стаття 623 ЦК України). На підтвердження розміру заподіяних збитків Підприємство надало суду лист Рівненської Торгово-промислової палати від 5 жовтня 2012 року № 56.07/616, з якого вбачається, що в середньому по країні склалася ціна 4 120-4 500 грн. за одну тонну зерна ріпаку урожаю 2012 року.
Проте позивачем не було належним чином обґрунтовано, чому останній за основу своїх розрахунків брав максимальну вартість ріпаку, зазначену у вищевказаному листі.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на те, що позивачем не було доведено належними та достатніми доказами обставин, викладених у позовній заяві, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог Підприємства.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 2 січня 2013 року
Суддя Є.В. Павленко