Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-1884/11/0115
15.11.12 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кобаля М.І.,
суддів Омельченка В. А. ,
Щепанської О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі АР Крим на постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Михайлова Л.О. ) від 15.07.11 у справі № 2а-1884/11/0115
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі АР Крим (пер. Садовий, 4,Первомайське,Первомайський район, Автономна Республіка Крим,96300)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії "Дітям війни"
Постановою Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим від 15.07.11 позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі АР Крим задоволені частково.
Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нове рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегВ обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврегульованість на законодавчому рівні механізму та умов виплати допомоги особам, які мають статус "дитина війни", прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм бюджетного законодавства України та ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що призвело до неправильного вирішення справи.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 1832.
Колегія суддів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менш 18 років.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Крім того, слід зазначити, що Пенсійний фонд України діє на підставі Положення "Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов'язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, передбаченого статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є відповідач.
Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та обґрунтовано задовольнив позов в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись частиною третьою статті 24, частиною десятою статті 183-2, статтями 195, 197, частиною першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі АР Крим, -залишити без задоволення.
Постанову Первомайського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Михайлова Л.О. ) від 15.07.11 у справі № 2а-1884/11/0115, -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає в порядку частини десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис М.І. Кобаль
Судді підпис В.А.Омельченко
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя М.І. Кобаль